Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

КАЗКА ПРО ДВОХ БРАТІВ

Пам’ятаєте притчу про Каїна і Авеля?

Ця історія повторюється час від часу в різних варіаціях. Моя казка теж буде про двох братів.

У далекому королівстві, в щасливій родині, зростали двоє братів. Старшого сина назвали Милодухом, але під час оформлення свідоцтва про народження помилково записали «Малодух». І тепер невідомо: чи то чиясь безграмотність вплинула на долю людини, чи то сама доля притягнула підходяще ім’я.

Меншого сина назвали Добромир.

Він дуже любив старшого брата й багато в чому наслідував його. У виборі роду занять теж не було вагань — як брат! Тому обоє у дорослому житті займалися землеробством. От тільки працювали вони на землях різних королів.

​Чимало минуло років, як прийшов Добромир до Малодуха і каже:

​— Брате, ми давно працюємо на землі, стільки вже досвіду й знань у нас, що могли б і свою землю обробляти. Я сам не наважуюсь розпочати. Мені потрібна твоя підтримка. Та й разом легше долати всі труднощі.

​— Добре, — сказав старший брат. А сам думає: «Ти працюй, дурнику, а я буду команди роздавати».

Добромир узявся за роботу: викорчовував пні, виносив каміння із захаращеної землі, скопував її, розпушував. А Малодух час від часу навідувався й показував пальцем, що ще треба зробити, а сам продовжував працювати на свого короля. Вже й дім собі побудував, черевце відростив, а менший брат все біля свого клаптика землі піт проливав.

Аж ось земля, оброблена Добромиром, подарувала свій перший врожай. Скромний. Але свій. Частину врожаю Добромир залишив на весну, щоб знову засіяти землю, а решту розділив порівну з братом. І заходився далі збільшувати поле для посіву.

Земля щедро обдаровує за кропітку й сумлінну працю. Наступного року вона так щедро вродила, що Добромир уже й помічника найняв, бо не міг сам з усім упоратись. А на наступну весну й ще одного. Тішиться менший брат. А старший потилицю чуха: скоро прибутки на цій землі будуть як в короля. Став частіше приходити Малодух до брата та пильніше придивлятись, як той працює. А потім і зовсім кинув Малодух королівські землі й перейшов до меншого брата господарювати.

Як зібрали цього року врожай, то не став старший брат ділитись порівну, як менший ділився, а забрав собі дві третіх.

— У мене сім’я більша, мені більше треба, — сказав Малодух. 

— Добре, — посміхнувся Добромир, — бери! Адже без твоєї підтримки нічого не було б!

Із кожним роком старшому брату хотілося мати все більше. Все більше його дратувала присутність Добромира і все важче було віддавати частину врожаю. Вже й почало здаватися йому, що менший брат не викладається на усі сто відсотків, як раніше. А змірявши оком зроблену роботу, вирішив Малодух, що далі й сам впорається.

— Знаєш, Добромире, оце зберемо врожай, бери свою частку і йди куди хочеш. Ти мені більше не потрібен, — сказав він.

​Каменем загепало серце в грудях у Добромира. «Як? Ти ж брат мій!» — хотілося йому кричати. Стримуючи біль, Добромир спитав: 

​— А якщо не піду? 

​— Тоді не матимеш нічого. У мене досвіду більше, зв’язки є. А ти ніхто і звуть тебе ніяк. 

А трохи подумавши, додав:

— Але можеш працювати на мене, як інші найманці. Не дам тобі з голоду вмерти.

Потемніло Добромирові в очах, злилися всі звуки в одне стугоніння, похитнулася земля під ногами. Ніколи не чекав від любого брата такого вчинку. Хіба ж він міг знати, що гроші для Малодуха стануть сильнішими за братерську любов? Але сам Добромир воювати з братом заради куска хліба не став. Пішов додому убитий горем.

Цілий рік горював Добромир, місця собі не знаходив, копався в собі, шукав пояснень. А одного дня зробив собі маленького човника і став рибалити. Новим заняттям втамовував біль. Врешті зумів пробачити Малодуху його малодушність і як прозрів: «Та я ж сам розчистив землю, сам пройшов усі етапи роботи!!! Колись мені не вистачало впевненості в собі, а зараз що мені заважає займатися улюбленою справою?»

Добромир вибрав собі новий захаращений клаптик землі й розпочав роботу. І вродила його земля ще краще, ніж будь-коли до цього! І вперше за всі роки він відчув себе не меншим братом, а господарем свого життя. 

А мораль цієї казочки проста.

Не поспішайте гніватися на людей, які вставляють вам палки в колеса. Через труднощі відбувається переродження. Ба! Еволюція свідомості! І одна з перших сходинок на шляху до особистісного зростання — це вміння прощати. Бо образи — це важка ноша, яка тягне на дно. Вони полонять думки, не дають народжуватися творчим ідеям.

У цій казочці жадібність і ненаситність старшого брата змусили переродитись меншого — повірити в себе й свої сили, стати на самостійний шлях розвитку, відкрити у собі нові таланти. Так, такою ціною. Але за чиїсь вчинки ми не несемо хрест. Нам би з гідністю нести свій.

А сюжет цієї історії житиме бозна ще скільки віків. Мабуть, допоки і старший брат переродиться і стане — Милодухом.

[09.11.2021 15:00]
Інші записи від автора:
23