Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Галина Кузьменко: Не можна обирати до влади людей лише за рейтингом популярності

Україна має великий потенціал для того, щоб увійти у двадцятку країн-лідерів, варто лише обрати професійних керівників. У цьому переконана Заслужений економіст України, кандидат економічних наук, кавалер ордена княгині Ольги ІII ступеня, почесний доктор Батумського навчального університету навігації, академік академії наук бізнесу Грузії, головний  науковий спеціаліст Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, колишній перший заступник генерального директора Міжнародної акціонерної авіаційної компанії «УРГА», меценат, громадський діяч, автор 120 статей і  більше двадцяти книг різних жанрів Галина Кузьменко.

Про якості, які повинен мати справжній керівник, умови ефективного державотворення, роль держави та жінки у формуванні сімейних цінностей говоримо у спеціальному інтерв’ю для журналу «PERSONA».

Галино Іванівно, спираючись на ваші ґрунтовні економічні знання й досвід, як ви вважаєте, чи справилася Україна з викликом пандемії?

Це серйозний виклик. Не будемо детально аналізувати, навіщо цей штучний вірус людству, але пандемія має і позитивну сторону медалі. Вона зблизила сім’ї, члени якої бачили один одного лише кілька годин ввечері й годину зранку. Ми почали більше піклуватися один про одного, більше цінувати і берегти один одного. Мені б не хотілося критикувати роботу влади у цьому напрямку, бо всі, хто там зараз, – це свідомий вибір великої частини нашого суспільства і це наша спільна відповідальність. Люди прагнуть легкого життя, і як наслідок – обирають у владу непрофесіоналів. Бо професіонал завжди вимагає дисципліни, правильних дій, розвитку на благо держави. Доки верхівка влади думатиме про власне збагачення і роздаватиме в приватні руки державне майно й підприємства, які могли б бути основою процвітання країни, доти ми не будемо економічно успішною країною. Бо підприємець працює лише у власних інтересах і лише з метою отримання прибутку для себе, схоче – тут, а схоче й перенесе український капітал за кордон. Таких прикладів багато. І в цьому причина зубожіння народу, який ніяк не зрозуміє, що не можна обирати до влади людей лише за рейтингом популярності. Доки наша нація житиме, як у тій приказці «згорів сарай – гори і хата», причому сусідська, побудувати заможну країну буде складно.

З чого, на вашу думку, варто було б почати глобальні державні зміни?

З чесності. Перед собою, перед людьми… Як керівник державного підприємства може отримувати зарплатню у пів мільйона – мільйон, коли працівники цього ж підприємства не отримують і мінімальної, а пенсіонери ледве виживають з мізерними пенсіями?! Такі керівники не розуміють, що теж будуть пенсіонерами і що в один момент їхні заощадження можуть знецінитися, бо хтось вирішить, що криптовалюта чи інша уявна одиниця має замінити всі валюти. Історія має багато таких прикладів, коли за одну добу багаті і бідні ставали рівними… Треба повертатися до духовних цінностей, до професійності й експертності у виборі керівників усіх рівнів. Згадую, коли я в липні прийшла працювати на керівну посаду державного підприємства, яке перебувало в кризі, то свою першу зарплату я отримала в грудні. І не тому, що коштів не було, а тому, що я не мала морального права отримувати зарплату не досягнувши того, що обіцяла людям. Я з великою мотивацією ходила на роботу в протертому наскрізь взутті, підкладаючи устілку з картону, бо знала, що несу відповідальність за долю людей величезного підприємства. І тоді, коли вже вдалося вивести його з боргів, коли підприємство отримало перші прибутки, а працівники премії… Лише тоді я дозволила бухгалтеру дати мені зар-плату. Це чесно і правильно. А сьогодні ми свідки зовсім інших пріоритетів, люди йдуть на високі посади з умовою отримання високих зарплат і без жодних зобов’язань. Час іде і висновки треба робити швидше, щоб із країни третього світу ми могли піднятися хоча б у двадцятку лідерів.

Наскільки така перспектива реальна для України?

Україна має потенціал, вона відбудеться. Просто ми повинні рости у своєму мисленні, ми маємо вчитися на помилках, бути терпимішими, працьовитішими і не шукати легких способів, а обирати шлях будівництва – державо-творення у широкому значенні, де кожен камінчик, кожна цеглина – це кожен з нас. Щоденні системні кроки і спільне бажання зроблять свою справу. Одного разу я бачила сон, в якому наша планета була організмом, а Україна – її мозком. І це не просто сон – це факт того, що більшість світових відкриттів мають українське коріння. Наші люди мають безцінні знання, які на гідному рівні чомусь вдається реалізувати тільки десь в інших країнах. Якось у Нью-Йорку під час робочої зустрічі з успішним місцевим адвокатом я відчула якийсь ментальний зв’язок, і, як з’ясувалося пізніше, його бабуся була українкою і проживала під Києвом… Національна ідентичність відчувається скрізь, і ми є її творцями.

У попередніх інтерв’ю ви говорили про те, що держава твориться через людину і сім’ю, і жінку зокрема. Як це може виглядати практично?

Ми живемо в досить непростих умовах, і щоб вистояти у світі випробувань, ми маємо будувати міцну сім’ю, бо це найголовніше в житті кожної людини. Я б навіть пропонувала у школі запровадити предмет «сімейні цінності». Сучасний світ постійно вимагає від нас особистісного та професійного зростання, але треба завжди пам’ятати про те, звідки ми черпаємо життєву енергію й сили. А це – рід, повага до свого коріння у вигляді розробки генеалогічного дерева, у вивченні життя і діяльності представників свого роду. Бо все це впливає на наше життя сьогодні, це допомагає розуміти всю цінність нашого роду, завдяки якому ми з’явилися на світ і стали такими, якими ми є. Перші свої знання і досвід людина отримує в сім’ї, і її треба створювати зі взаємної любові, дружби і поваги.

Жінка покликана створювати затишок, обрамляти і берегти домашнє вогнище, а чоловік має створювати для жінки умови і можливості творити, народжувати і виховувати дітей. Сучасний ритм життя зміщує акценти в ролях жінки з сімейних, але саме вони є основою родинного щастя. Я вбачаю велику місію у тому, щоб виховати креативних, здібних, успішних, мудрих і щасливих дітей. А для цього, звісно, ще зі школи повинні вкладатися правильні економічні знання і розуміння життєвих цінностей. Найважливіша складова держави – це сім’я. Не можна побудувати державу без належної уваги до сім’ї. Я не маю права засуджувати маму, яка відмовляється від новонародженого малюка, але я переконана, що якби держава попіклувалася про її виховання в сім’ї, в садочку, в школі, то вона б мала інше світосприйняття і цінності в житті.

У часи вашого дитинства і юності такого предмету, як «сімейні цінності», теж не було. Де ви здобували свою мудрість життя?

Я вдячна долі, що в моїй сім’ї якраз склалося все якнайкраще. Мої батьки доклали багато зусиль, щоб виховати нас з гідністю. У нашій сім’ї є закономірність, яка говорить про те, що не завжди жінка обирає чоловіка, частіше він обирає. Мій тато обрав колись маму, а вона тільки підтвердила свою згоду стати його дружиною. Більш того, мій тато замовляв мамі дітей – двох хлопчиків і дівчинку. І вона цю програму виконала на сто відсотків… Комусь це може здатися неможливим, але всі наші думки й бажання летять до Бога, і якщо вони добрі і світлі, то обов’язково збуваються. Тато ставився до мами з великою повагою й трепетом… Мама завжди казала, що у нього було багато енергії й любові, і вона була впевнена, що буде щасливою. Так сталося у моєму житті – спочатку мій чоловік мене помітив у наших ділових стосунках, які вже потім перетворилися у романтичні та сімейні. Він розповідав, що побачив схожу на мене дівчину у своєму сні ще  в армії, задовго до нашої зустрічі… І так вже склалося в нашій родині, що чоловіки завжди робили важливі і відповідальні кроки першими. Це стосується і наших племінників, і наших внуків.

Скільки ви з Леонідом Ізрайловичем разом?

Двадцять сім років…

Дуже популярними сьогодні є різноманітні тренінги про те, якою має бути жінка, щоб бути успішною і щасливою. Маєте власні критерії щодо цього?

Жінка завжди повинна бути справжньою, розвивати себе, щоб її справжність ставала ще досконалішою. І це краще, що вона може дати своїй сім’ї. Ролі сучасної жінки дуже багатогранні, і чомусь багато справді ціннісних місій сьогодні нівелюється і навіть стають предметом осуду чи звинувачень у консерватизмі. Чому місія народжувати і виховувати дітей не розглядається як успіх? Адже наше безсмертя в дітях. І жінка повинна вміти і знати якомога більше для того, щоб навчити дитину найкраще. Генетично й історично наша нація вже має такі знання, і в поєднанні з інтуїцією та щирістю з самим собою вони спрацьовують правильно. Чомусь люди придумують собі стандарти і поширюють їх в маси як такі, що потребують неодмінного дотримання. Жадоба до легкого життя сьогодні як ніколи культивується в суспільстві. Але ж по-справжньому ми себе пізнаємо тільки через випробування, тренування своїх вмінь і тоді, коли докладаємо зусиль. Так ми досягаємо поставлених цілей, так ми розвиваємося. Ми маємо брати все найкраще з кожної нової можливості, зі свого оточення… І передавати це своїм дітям, говорити з ними один про одного тільки хороше, не сваритися при них і не ображати дитину – ростити з любов’ю, і тоді в неї сформується «міцне коріння» і впевненість у житті. Період, коли дитина зростає в сім’ї, дуже короткий, але вирішальний у її подальшому дорослому житті. А щодо тренінгів, то це дань моді і не більше: хочеш бути багатим – піди на тренінг. Бути щасливим? Піди на тренінг. Знайти чоловіка? Піди на тренінг і все тобі буде. Але так не буває: щоб всього цього досягти, одними тренінгами не обійтися. Треба працювати над собою і не намагатися здаватися кимось. Вдосконалюватися, працювати, але завжди бути собою. І це не про те, щоб працювати понад сили, – скільки ми віддаємо, стільки маємо й отримати. Це ефективний енергообмін.

Галино Іванівно, у нестабільних економічних умовах більшість українських сімей живуть в режимі «заробити і вижити», віддаючи місію виховання дітей садкам і школам. За таких обставин часу на сімейне спілкування майже не залишається…

А це вже відповідальність держави, яка повинна створити умови для того, щоб кожна сім’я могла розвиватися. Стабільна і достатня матеріальна база – це те, про що повинна дбати держава, і коли будуть покриватися основні матеріальні потреби сімей, вони почнуть думати про духовний розвиток, у них буде час на сімейний відпочинок, навчання й виховання у родині. На жаль, поки в нашій країні немає чіткої стратегії розвитку людини через родину. І це при тому, що у нас достатньо кваліфікованих економістів, котрих можна було б залучити до стратегічних розрахунків, які б відповідали потребам сучасної сім’ї.

Ви багато подорожуєте світом… У якій з країн сімейні цінності зразково популяризуються на державному рівні?

Взяти хоча б Грузію… Країна змогла зберегти міцні сімейні традиції, де багатоюрідні брати й сестри збираються на свята в одну велику  родину по 200-300 осіб. Вони вчать бути відкритими і щирими з іншими, передаючи наступним поколінням тільки найкраще. В грузинських сім’ях заведено складати списки того, що передається дітям, а ті так само повинні своїм передати не менше, або й більше. З покоління в покоління вони передають незмінні людські цінності. Не може побудувати країну людина, яку в дитинстві вчили заробляти кошти будь-якою ціною, нехтуючи інтересами і моральними принципами інших. Не може бути ефективною людина, яка не визнає власних помилок.

Ви маєте кілька десятків високих нагород, в тому числі державних… Що вони означають для вас як жінки?

Нагороди – це енергообмін між тим, що ми віддаємо і що отримуємо. Це, звісно, не про те, щоб переглядати їх довгими теплими вечорами, але я з глибокою повагою ставлюся до кожної з них. Це моя енергія, мій аванс і довіра від життя, це поштовх і мотивація робити ще більше. Не всі зрозуміють наші досягнення, в тому числі й діти, бо в них свій, і нелегкий, шлях. Так само цінність нагород мого батька для мене дуже велика, ще з дитинства ми разом їх натирали перед Днем Перемоги, і я розуміла, що кожна з них – це важлива і невід’ємна частина його життя. І після його смерті ці нагороди стали моєю цінністю, цінністю нашого роду, яку ми передамо своїм дітям і внукам. Я хочу, щоб вони розуміли, що це праця, випробування, часто через несправедливість і жорстокість нашого світу… В нашому роду є кілька фотоальбомів, які мені передала бабуся. Вони зберігаються в мене, а копії є у кожного представника нашої родини, бо ми повинні знати свій рід. Інакше наше сімейне дерево не буде таким міцним.

Дякую вам за відвертість і державницьку позицію.

Текст: Неля Желамська

[06.09.2021 18:03]
Інші записи від автора:
274