Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Дмитро Кобець: каденції змінюються, депутати – ні. Справжніх політиків у міській раді одиниці

«За принципом рівності та відкритості ми шукаємо відповіді на гострі запитання, аби ви знали більше». Саме такими словами впродовж п’яти років починає ток-шоу «МИ» на каналі КОДТРК її ведучий Дмитро Кобець. Критерії професійної  успішності нашого героя визначають високі рейтинги програми як з боку глядачів, так і з точки зору  її учасників. Те, про що ми говорили в інтерв’ю, на телебаченні не обговорюють.

фото

Кор.: – Враховуючи специфіку твоєї роботи, де завжди присутні, як мінімум дві різні точки зору, як тобі вдається залишатися нейтральним?
Д.К.: – Коли є справжня дискусія і різні точки зору, мені доводиться лише тримати рамки теми. Але нерідко, переважно від учасників ток-шоу, на свою адресу я чую зовсім протилежне. Зокрема, й про те, що я стаю на чиюсь сторону чи тримаю свою власну позицію. Скажу більше, інколи я це роблю свідомо. Мій досвід і знання дають мені таке право. Я теж частина суспільства, проблеми якого ми обговорюємо під час передач, і я теж учасник дискусії. Але це буває дуже рідко.

Кор.: – Ток-шоу «МИ» з самого початку планувалось як політичне?
Д.К.: – Ні, це творче виробниче об’єднання суспільно-публіцистичних програм. Говоримо про все.

Кор.: – Зараз у програмі політики стало більше?
Д.К.: – Намагаємось дозувати. Щоб політичний «цирк» не переносити до студії.

Кор.: – Часто на ток-шоу предметом обговорення є саме політика. Яка твоя особиста думка щодо подій в політичному житті Кропивницького?
Д.К.: – Якщо говорити про міську раду, думаю, з обранням третього секретаря з’явився певний баланс. І завдяки цьому фактору вже будуть якісь позитивні результати. Ключова роль будь-якого секретаря – поставити в певні рамки депутатський корпус. Мислення депутатів не змінюється, багато з них вже не одну каденцію пережили. Всі пам’ятають часи, коли увесь депкорпус голосував тільки по команді, був балаган з киданням тортів… Каденції змінюються, депутати –  ні. Справжніх політиків у міській раді одиниці. Якщо новий секретар зможе об’єднати депутатів – міська рада буде працювати.
Кор.: – Чи змінився образ учасника політичного ток-шоу, якщо проводити паралель між програмами різних років ? Рівень мислення, ментальність… Маю на увазі якісні зміни.
Д.К.: – Якщо говорити про депутатів – так. З’явилось більше молодих облич. Але нині править політика суб’єктивізму. Майже ніхто не дотримується партійної ідеології своєї політичної сили. Коли на програму приходить представник конкретної партії, то у 90 відсотках він говорить те, що сам думає. Політика фракції чи партії відсутні. Ми запрошуємо їх якраз, як представників політичних сил, щоб вони пояснили, чому, наприклад, половина фракції голосує «за», а інша половина – «проти». На жаль, тільки обличчя, таких же, хто справді компетентно, аргументовано, доступно можуть обгрунтувати ту чи іншу позицію, на жаль, не дуже багато. Проблема ще й у тому, що деякі політичні сили знаходять у своїх рядах сміливого спікера і тільки його й делегують на обговорення різних тем. І не важливо – компетентний він у цьому питанні чи ні. Це насправді проблема самих політичних сил, бо суб’єктивна думка однієї особи сприймається глядачами, як позиція всієї партії.

Кор.: – Було таке, що тобі телефонували до або після передачі з певними вказівками-побажаннями?
Д.К.: – Таке траплялось інколи, в основному на початку 2000-х років. Але  це була своєрідна школа для мене, як для журналіста. Пам’ятаю, якось через непогоду на виклик до хворого не приїхала швидка. Я про це зняв сюжет, а вже наступного ранку був жорсткий телефонний дзвінок. Як виявилось, через мій сюжет з Міністерства їхала комісія розбиратися з цим випадком. Після цього я ще тижні зо два узгоджував мало не всі свої тексти. Але то було раніше. Зараз шила в мішку не заховаєш. В тому числі і завдяки інтернет ЗМІ.  А державні ЗМІ я завжди вважав більш незалежними, ніж будь-які інші.

Кор.: – Чи хочеться щось змінити у роботі, в самій програмі?
Д.К.: – Ми пережили різні часи. Зараз, наприклад, є телесуфлер. Це значно полегшує роботу ведучого. А були часи, коли ми навіть за свої кошти на таксі випуски новин з монтажної до телецентру возили. Не було ні машин ні бензину на них, а випуск є. Ми робили якісний продукт тоді, коли практично нічого не було. Зараз умови для роботи кращі. Якби наша телерадіокомпанія мала таке ж технічне забезпечення, як CNN, ми б працювати не гірше CNN. Звісно, хотілось би трохи більшого фінансування. І, мабуть, нових кадрів.

Кор.: – Було таке, що ток-шоу зривалось?
Д.К.: – Інколи нас «кидають» запрошені. Коли із запланованих п’яти учасників доїжджають лише три і, часто, навіть не попереджають про це… Доводиться за хвилину до ефіру змінювати сценарій і робити програму з того, що є. Але це більше внутрішня кухня.

Кор.: – Кого ти вважаєш хорошим спікером?
Д.К.: – Поганий спікер – це зручний спікер, його легко схилити до протилежної думки. Він не тримає своєї позиції. Якщо говорити про хороших спікерів – боюсь когось образити, не виділяв таких.
Але завжди усім цікаво почути компетентну людину. Глядачу подобаються впевнені учасники, експерти. Якщо говорити про справді цікавих співрозмовників, то це ті люди, які досягли чогось в житті власними зусиллями. Як журналіст, я ціную відкритих людей, тих, хто не відмовляється від публічних обговорень.

Кор.: – Але ж є особи, які говорять, що бояться камер, або просто не звикли висловлювати свої думки привселюдно?
Д.К.:  – Як казав Архімед «дайте мені точку опори, і я переверну світ», так і я кажу, дайте нам учасника ток-шоу, і ми зробимо з нього спікера (усміхається, – ред). Під час багатоосібної дискусії, учасникам простіше розкриватися. Хоча проблема в цьому є.

Кор.: – Погрози з боку учасників, які програли дискусію, або виглядали під час ефіру в не найкращому світлі були?
Д.К.: – Ні. Я не намагаюсь комусь сподобатись під час програми. Я чесно керую дискусією чи обговоренням, ставлю виключно ті питання, які цікавлять глядача. Так, часто гострі, але без цього ток-шоу не було б ток-шоу. А звинувачення в упередженості чи прихильності до тієї чи іншої політичної сили завжди були й будуть. Кожен журналіст з подібними речами рано чи пізно зустрічається. Як громадянин, я маю власну позицію, але в студії це жодним чином не проявляється.

Кор.: – Що найбільше цінуєш у своїх учасниках?
Д.К.: – Бажання вступати в чесну боротьбу. Вміння відстоювати свою позицію до кінця, або ж мати сміливість визнати свою неправоту. Якщо у людини є позиція, то неодмінно з’явиться істина.

Кор.: – Багато твоїх колег поїхали працювати до столиці… Ти не мав таких намірів?
Д.К.: – Якби поставив за мету працювати в Києві, я б там вже працював. Але такої цілі в мене не було, як і прямих пропозицій. Я думаю, що 70 відсотків тих, хто виїхав до більших міст працювати, втікали від чогось тут. Моя кар’єра на телебаченні не була різкою. Все відбувалося планомірно. Моя дружина теж працює на телебаченні, більше того, вона мій безпосередній керівник. Двадцять чотири години на добу ми разом.

Кор.: – Ти встигаєш зрозуміти коли, закінчується робота і починається час для сім’ї?
Д.К.: – Ні (усміхається, – ред.). Часто це відбувається так: «А, стоп-стоп-стоп!»… Повертаємось о десятій вечора додому, беремо собаку, йдемо на прогулянку і розуміємо, що знову говоримо про роботу.

Кор.: – Скільки років доньці? Як вона ставиться до напруженого робочого графіку батьків?
Д.К.: – Шістнадцять.  Вона абсолютно самостійна. Досконало володіє англійською мовою, сама виявила бажання її вивчати, сама знайшла репетитора. Проблем з нею немає.

Кор.: – Як перезавантажуєшся чи відпочиваєш від активної роботи?
Д.К.:  – Раз на рік відпочиваю в Карпатах, слухаю «металіку», граю в комп’ютерні ігри. Якщо говорити про відпочинок протягом робочого дня – перерва на каву, не більше.

Читайте у першому номері журналу «Persona» (січень, 2017). 

[03.02.2017 17:59]
Інші записи від автора:
80