Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Андрій Садовий: Усі українські міста мають великий потенціал, його треба тільки вміти розкрити

49699334_785851731765599_6967737410079686656_n Три роки – на початок якісних перетворень, і вісім – щоб стати абсолютно успішним. Саме стільки часу необхідно будь-якому українському місту на ефективний розвиток. Головна умова – сміливий і працьовитий керівник.

Ефективним  управлінським досвідом у понад дванад-цять років, а також баченням того, як побудувати успішну країну, ділиться міський голова Львова, лідер політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» Андрій Садовий.

Андрію Івановичу, розпочну із дещо філософського запитання. Які якості повинен мати міський голова будь-якого міста України?

Керівник будь-якої державної структури – будь-то міський голова чи Президент України, перш за все, повинен бути стратегом, який готовий брати на себе велику відповідальність. Керівник повинен бути сміливим, вміти приймати рішення, які багатьом не подобаються, але є корисними для розвитку міста чи країни. Якщо керівник має добрі наміри, то сам Бог допомагатиме їх реалізовувати.

У чому секрет успішного Львова: правильний менеджмент, ефективна команда, багате історичне і культурне минуле?

Кожне місто і кожна країна має своє наперед визначене майбутнє. Ми можемо тільки або пришвидшити, або відтягнути його. Сильний керівник повинен запрошувати у свою команду сильних людей, у чомусь навіть мудріших і розумніших за себе. За таких обставин вчиться і команда, і керівник, а неможливе стає реальністю. Звичайно, для успішного розвитку важливими є історія та культура. Багато чого залежить і від цілей керівника. У наш час більшість управлінців чомусь бояться ставити перед собою великі цілі. А масштабність мислення дуже важлива. Крім цього, треба розуміти, що рушієм розвитку у всьому світі є конкуренція, між собою змагаються країни й міста в їх межах. Ніхто не буде чекати нас (Україну, – ред.), поки розбиратимемося самі з собою. Треба мати амбітні цілі і вміти мудро їх реалізовувати.

Політика у розвитку Львова є позитивним явищем чи навпаки – заважає працювати?

Поки я працював у Львові лише як міський голова, відчувався певний супротив, як завжди буває в ситуаціях, коли хтось хоче навести лад. А коли ми з колегами заснували партію «Самопоміч» і вийшли зі своїми ідеями на всеукраїнську орбіту, почалося найцікавіше. Ми стали «кісткою в горлі» для певного кола олігархів, які звикли грабувати країну протягом крайніх двадцяти п’яти років. Їм вигідно, щоб політика в Україні залишалася своєрідною вотчиною для обраних. Я ж вважаю, що порядок у країні з’явиться лише тоді, коли вона буде належати своїм громадянам, коли ми станемо господарями на власній землі. Давоський економічний форум підготував рейтинг готовності країн до участі у Четвертій промисловій революції. Україна в ньому посідає 34 позицію по готовності людського потенціалу, і 94 місце – по готовності державних інституцій. Для порівняння, Польща займає 36 позицію по готовності людського потенціалу і 39 – державних інституцій. Швейцарія, відповідно, перше і п’яте місця, США – третю й дев’яту сходинку. Тобто всі цивілізовані країни мають фактично однаковий рівень готовності з обох позицій, а в Україні державні інституції втричі гірше працюють, ніж дозволяють можливості людського потенціалу.

Так, люди часто обирають до влади собі подібних, але це за умови чесних виборів. У протилежному випадку, не мають навіть можливості мати якісне представлення у владі. Україна багата на талановитих і розумних людей. Тепер залишилося зробити все можливе, щоб вони прийшли до влади і збудували успішну країну. Бо неможливо збудувати успішне місто, не збудувавши успішну державу. Я це відчув, пропрацювавши міським головою вісім років, упершись у певну стелю, тому я й пішов у загальноукраїнську політику. Сьогодні «Самопоміч» представлена у Верховній Раді і має понад тисячу депутатів у радах різних рівнів. Попри серйозний політичний тиск ми продовжуємо свою діяльність і стаємо сильнішими. Я не знаю жодного прикладу у світі, коли успішну країну збудували без формування успішної партії, яка бере на себе всю відповідальність за те, що відбувається в державі. У нас багато людей, які по-справжньому хочуть змінити Україну і готові жертвувати своїми зусиллями й часом.

49948383_523640464821779_3427890287442132992_nЗгадуючи 2014 рік і позачергові президентські вибори. Тоді багато хто думав, що Андрій Садовий братиме у них участь, але ви сказали, що кожен повинен займатися своїми справами, і не балотувалися. Наразі ваша думка змінилася?

Однозначно. У 2014-му я був переконаний, що ми повинні мати президента, який просто виконуватиме функції, передбачені Конституцією України, і наша політична сила одностайно підтримала в цьому Петра Олексійовича. Впродовж останніх чотирьох із половиною років я зрозумів, що у діяльності президента важлива не тільки форма роботи, а й її зміст. Сьогодні у владі потрібні люди з високою моральністю, які мають честь, гідність, які готові банально служити, віддавати себе, даючи світло іншим. Тоді всі ми мали неймовірні сподівання й потужну енергію, яка, на жаль, сьогодні вже трохи згасла. Треба рухатися вперед і брати відповідальність на себе. Якщо не ми, то хто?!

Якщо порівнювати вашу діяльність із тим періо­дом, коли ви тільки стали міським головою, політики за цей час стало більше?

У 2006 році, на мою думку, була більш сприятлива ситуація для розвитку країни: Росія тоді не мала такого впливу на Україну, а тодішній президент Вік­тор Ющенко був демократом і не втручався у процеси, в які почали втручатися його наступники. Тому вікно можливостей тоді було більшим. Ще одна важлива відмінна річ – тоді не було так багато криміналітету у місцевих органах влади, що я спостерігаю сьогодні. Це, насправді, мене бентежить, бо в багатьох містах України сьогодні при владі люди з криміналітету, які в дев’яностих займалися різного роду злодіяннями, а потім зрозуміли, що залишитися на свободі й почувати себе безпечно можна лише тоді, коли будуть при владі та у свої корупційні схеми «закрутять» ще й представників силових структур. Це я бачу в багатьох містах України. У цій ситуації, безперечно, потрібен імпульс із найвищого державного рівня.

Чи багато українських міських голів приїжджають до вас за досвідом? І як часто, якщо так?

Щотижня. Ми з командою нікому не відмовляємо, намагаємося допомогти усім, хто звертається. Понад те, маючи великий запит від різних міст із різних регіонів України, ми вийшли на інший рівень у цьому питанні, створивши спеціальну програму обміну досвідом «Urban Talks». У рамках цього проекту ми з командою їздимо в інші міста і презентуємо наші напрацювання, дебатуючи з представниками влади, громадськістю, науковим і бізнес-середовищем. Приємно, що це дуже позитивно сприймається, дає результат і найголовніше – розуміння того, що успіх можливий у розвитку будь-якого міста. У 2006 році, коли ми тільки починали працювати над розвитком Львова, усі міста України були фактично в однаковому стані з точки зору і фінансів, і власних проблем. Але сьогодні Львів вийшов абсолютно на іншу орбіту розвитку. Ми маємо 2,9 мільйона туристів щороку, а це – близько тридцяти тисяч робочих місць із середньою заробітною платою у дві тисячі умовних одиниць. У нинішньому році ми починаємо будувати великий IT-парк, де планується працевлаштувати ще близько чотирнадцяти тисяч львів’ян. Це великі фінансові можливості для міста, зокрема розвитку його інфраструктури. Львів сьогодні має успіхи у машинобудуванні – ми випускаємо електробуси, трамваї, тролейбуси, автобуси. Не відстаємо і в розвитку легкої та харчової промисловості, книгодрукуванні, ми інвестуємо дуже багато коштів у культуру й освіту, наші вузи дають високий рівень освіти.

Скільки років потрібно для того, щоби про успішність міста заговорили не лише його мешканці, а й поза його межами?

Якщо ти засукаєш рукава й починаєш працювати, то результат буде видно вже через три роки. За цей час і керівник міста, і громада точно зрозуміють, чи в тому напрямку вони рухаються. Через чотири-п’ять років зміни можна, як-то кажуть, пощупати й побачити, а відмітка у вісім років – виводить місто на зовсім іншу орбіту. Мене колись запитували, скільки часу треба Києву на те, щоб можна було сміливо заявляти про його успішність. Якраз такому місту вісім років щоденної, рутинної праці буде достатньо. Як би ми не поважали нашу столицю, треба розуміти, що її двигун працює на холостих обертах, у той час, коли має заряджати всю державу. Проте я вірю, що і Київ матиме зовсім іншу траєкторію успіху, я вірю в усі українські міста. Головне – обирати керівників, які зможуть узяти на себе цю місію. Усі українські міста мають великий потенціал, його треба тільки вміти і хотіти розкрити.

Є міста, які, перейнявши досвід Львова, вже можуть похизуватися першими результатами?

Так говорити не зовсім чесно, тому що всі міста мають однакові можливості. Різниця між ними лише в тому, що десь активно розуміють потреби міста і шукають шляхи для розвитку, а десь – ні. Я був приємно здивований, коли дізнався, що міський голова Запоріжжя розуміє необхідність будівництва терміналу міжнародного летовища. Бо якщо сто років тому формулою успіху міста було «є річка – є місто», то зараз – «є летовище – є місто». Комунікація між людьми міст України є дуже важливою – подорожі, робочі місця, обмін досвідом. Також був приємно вражений, що міський голова Кропивницького інвестує кошти місцевого бюджету у придбання комунального транспорту, бо приватний бізнес у цьому напрямку ніколи не дасть необхідної якості у наданні послуг. Такі позитивні приклади є в багатьох містах, треба лише системно працювати над цим.

49664366_229713887953007_1333251723778588672_nЯкими основними секретами успішного керівництва містом ви ділитесь у рамках програми «Urban Talks»?

Питання номер один – кадри. Чим кращі і професійніші люди працюють у команді, тим кращий буде результат. Друге – правильно поставлена мета і чітка стратегія руху вперед. І, однозначно, важка щоденна і рутинна праця з вірою в Бога, в основі якої – любов до людей. Якщо ти любиш людей, вони тебе краще розуміють, відчувають і довіряють тобі. Це і є формулою успіху будь-якого керівника.

Андрію Івановичу, в минулому ви ще й успішний медіа-менеджер. Є прямий зв’язок між інформаційною політикою і формуванням бренду міста, його розвитком?

Треба розуміти, що сьогодні світ живе за сучасними медійними технологіями, дуже часто – це світ постправди. Тому, якщо ти умієш зробити добру річ і хочеш її захистити, ти просто повинен зробити інформацію про це максимально публічною. Це важливо і для політики, і для місцевого самоврядування. Я робив вчинки, які комусь збоку було непросто зрозуміти. Коли тільки починав займатися підприємницькою діяльністю, то перші свої кошти вкладав у медіа, а не в машини чи квартири. Спочатку заснував радіо, потім телебачення. То були успішні проекти. І скільки я не переконую українців інвестувати в медіа, вони все одно бояться. А без незалежних медіа не може бути незалежної України. Тому я навіть закликаю журналістів створювати незалежні й об’єктивні ЗМІ, не можна в сьогоднішньому світі недооцінювати їхню роль. Коли посередниками між нами і громадою стають люди зі злими намірами, і подають їх як благочинні через власну призму, приходить розчарування і зневіра. Треба щоб люди були сильними, а для цього їм потрібно говорити винятково правду.

Чи має міська рада Львова у своєму бюджеті витратну частину на висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування?

До кінця цього року ми ще фінансуємо комунальну газету, але вже прийняли рішення про її
закриття. Маємо від редакції навіть судовий позов через це. Не можна робити преференцій одному виданню. Усі ЗМІ мають працювати у рівних умовах. Ми дуже активно працюємо у соціальних мережах, маємо популярну сторінку у Фейсбуці, активну «гарячу лінію» міста, простий і доступний сайт міської ради, де можна отримати багато інформації. Ми робимо все можливе, аби львів’яни мали максимальну близькість до управління містом.

Усі, хто нещодавно побували у Львові, говорять, що майже на кожному кроці відчувають потужний патріотизм, зокрема у великій кількості банерів та соціальної реклами на екранах кав’ярень зі слоганом #FreeSencov. Це частина якоїсь міської програми патріотичного виховання чи ініціатива населення?

Перший великий банер із написом #FreeSencov з’явився на Ратуші. Він висить сьогодні і залишатиметься там до того часу, поки Сенцов не буде у безпеці. Це принципова позиція усіх львів’ян, наш свідомий вибір, і ми закликаємо усіх не боятися, не здаватися, боротися за кожного українця.

Не можу не запитати про гучний скандал, пов’язаний зі львівським сміттям. Що то було, і як складається ситуація на сьогодні?

На це запитання влучно відповів колишній перший заступник голови СБУ Віктор Трепак у своєму інтернет-блозі. Він написав, що «сміттєва блокада» – чітко спланована політична акція, направлена на дискредитацію «Самопомочі». Мета – змусити Садового «здатися». Все сталося після виходу фракції «Самопоміч» із більшості і пропозиції передати партію в інше управління. Я відмовився. Натомість Львів майже рік прожив у стані сміттєвого колапсу. Це, напевно, був найскладніший період у моєму житті, нас блокували зусібіч. Але з підтримкою народної спільноти, глав усіх церков України, які звернулися до президента з вимогою зупинити сміттєву блокаду, ми пережили той період. На сьогодні ми сплачуємо один мільйон гривень щодня за право вивозити сміття – такий собі спеціальний податок ввела нам держава. Але дякуючи Європейському Банку Реконструкції та Розвитку, який виділив Львову двадцять п’ять мільйонів євро, ще десять мільйонів євро інвестиційного гранту дає Східноєвропейський фонд енергоефективності та довкілля, ми оголосили міжнародний тендер на будівництво заводу з переробки відходів. Уже відбувся перший етап, і вже у нинішньому році ми плануємо розпочати роботи. Тривалість будівництва – два роки. Такого заводу в Україні немає, ми будемо першими. Деякі, не дуже приємні ситуації, навпаки часто дають поштовх до чогось кращого. Це реалії нашого життя, і їх не треба боятися – Бог завжди на боці добра.

Західна Україна завжди була і залишається більш релігійною, ніж населення інших регіонів. Велика кількість церков, побут, пронизані духовністю. Така різниця на ідейному рівні, на вашу думку, не заважає Україні розвиватися?

Такі відкритість і бажання бути успішним, які я бачу у людей на сході, на півдні України, можуть запросто конкурувати із Західною Україною. Питання не в тому, де і скільки храмів стоїть, а в тому, що людина має в серці. Якщо вона має гідність і віру, то завжди матиме перемогу. У цій ситуації треба розуміти, що Західна Україна під впливом радянської влади перебувала сімдесят років, а центральна, східна й інші – понад триста років. Це, звичайно, не може не впливати. Але молодь на сьогодні, незважаючи на регіон проживання, настільки сучасна і позбавлена шаблонів мислення, що ми можемо не хвилюватися за майбутнє. Я завжди запрошую до співпраці таких людей, тому що Україну XXI століття мають будувати люди XXI століття. Більшість чинних працівників Львівської міської ради народилися вже у незалежній Україні. І я закликаю усіх керівників міст іти тим же шляхом. Це зовсім інший формат роботи і мислення. Це як перейти з одного рівня на інший. Ще одна порада управлінцям: якщо ви хочете мати надійних і відповідальних працівників у своїй команді – беріть жінок. У міській раді Львова працює сімдесят відсотків жінок.

Андрію Івановичу, нещодавно Україну сколихнула новина про те, що Угорщина таємно дає своє громадянство українцям, які проживають поблизу кордону з нею. Яка ваша думка з цього приводу?

Ця ситуація мене дуже збентежила і засмутила. Але я дивлюся в корінь проблеми. Як на це впливає наша держава?! У нас відсутнє нормальне сполучення між населеними пунктами, кошти у розвиток Закарпаття і, зокрема, його інфраструктури не виділяються. Регіон, який має колосальні можливості для розвитку
масштабного туризму, фактично ізольований від України. Держава має реагувати на такі ситуації миттєво, найперше – збільшити фінансування інфраструктурних об’єктів, зробити комфортне залізничне й авіаційне сполучення з Ужгородом. Щоби люди, які там проживають, пишалися українським паспортом і не мали навіть думки про те, що десь у сусідів краще. Як ми об’єднаємо країну, якщо люди між собою не мають можливості спілкуватися?! Вони сприймають події в Україні лише через призму телеканалів, які часто подають не зовсім об’єктивну інформацію і в негативному забарвленні. Потрібно миттєво діяти, бо ми можемо мати таку саму біду, яка сталася з анексією Криму. Окупант заходить лише на ту територію, мешканці якої готові його підтримати. Взяти хоча б Авдіївку Донецької області, яку відстояли наші військовослужбовці у 2014 році. Коли ви поспілкуєтеся з її мешканцями і зрозумієте, який відсоток людей підтримує українську владу, ви будете засмучені результатом. Вони дивляться російське телебачення, живуть новинами з ДНР. А що ми протиставляємо з українського боку? Має проводитися серйозна робота – принципова, жорстка, якісна, але тиха і ненав’язлива, щоб люди завжди обирали українське. Саме такою має бути наша переможна політика.

Що допомагає стабільно й упевнено рухатися вперед вам особисто? Маєте формулу успіху?

Я маю багато рецептів, якими  можу поділитися, частину з них я вже вам розповів (усміхається, – ред.). Треба любити людей, багато працювати, вірити в Бога і ставити перед собою великі й неосяжні цілі. Моя мета на сьогодні – збудувати успішну країну. Що може бути складнішим?! Але які б перепони не
стояли на цьому шляху, я хочу це зробити, і буду це робити. Ми заслуговуємо на зовсім інший рівень життя. Ми будемо жити добре.

[05.11.2018 10:35]
Інші записи від автора:
30