Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Олександр Горбунов: Для того, щоб місто отримало кошти, хтось має обґрунтувати цю необхідність

Тема депутатської ефективності досить часто стає приводом для дискусій серед політиків та громадськості. Часто активність на камери і ефективність роботи у Верховній Раді – абсолютно протилежні явища. За популізмом більшості, як правило, важко помітити важливі справи небагатьох дійсно дієвих обранців.
Від чого залежить ефективність роботи в парламенті, скільки відсотків депутатів справді такими є і чому державна інформаційна політика відіграє фактично вирішальну роль у розумінні суспільством державних процесів, розповів журналу народний депутат України VIII-го скликання Олександр Горбунов.

Олександре Володимировичу, що для вас означає бути народним депутатом, і взагалі – робота у Верховній Раді…

Головна суть моєї роботи в парламенті базується на принципах, прописаних у тексті присяги народного депутата. Можливо це звучить пафосно, але він завжди переді мною в моїх робочих кабінетах в Києві і в Кропивницькому. Для мене присяга на вірність Україні – це не офіційна формальність. Це життєві настанови, які мені прищепили батьки, і це мої теперішні стійкі переконання. Робота у Верховній Раді прискорила темп мого життя в рази… Майже не буває вихідних, постійні відрядження й робочі поїздки по всіх областях України, вивчення проблем регіонів безпосередньо на місцях. Найважливіше – розуміти, що ти робиш не просто те, що в тебе дуже добре виходить, а те, що потрібно людям, те, що робить життя в моєму рідному місті, в Україні більш комфортним, і те, що вже давно повинен був хтось зробити. Моя активність може не подобатися моїм політичним опонентам, адже на фоні результатів моєї роботи в парламенті їхня бездіяльність дуже помітна. Але все, що я говорю й роблю, – це абсолютно щиро.

Якщо бути об’єктивним, який відсоток народних депутатів працює в парламенті дійсно ефективно?

Думаю, таких не більше двадцяти відсотків… Це ті, які реально працюють, мають необхідні знання – такі собі трудоголіки з усвідомленим почуттям відповідальності перед собою й перед людьми. Решта депутатів мають абсолютно інші цілі. Більшість ідуть до Верховної Ради заради статусності чи власного іміджу, задля впливу на когось чи бажання самоствердитися… Через що й маємо дуже багато популізму і низький рівень ефективності.

Що, на вашу думку, заважає депутатам бути по-справжньому ефективними? Кількома словами…

Залежність від власного бізнесу, інтересів окремих бізнесових кіл і політична заангажованість – це основне, що заважає. Але результативність роботи залежить також і від уміння будувати дипломатичні й аргументовані комунікації з оточуючими. І, мабуть, найчастіше заважають внутрішні егоїстичні амбіції, адже щоб сповна реалізувати всі депутатські можливості, потрібно багато від чого відмовитися.

Багато нових партій заявляють про те, що в політику мають прийти нові обличчя. Наскільки це, на вашу думку, «здорові» твердження, і чи можуть актори, співаки й інші люди творчих професій стати ефективними й корисними в парламенті?

Державотворення – це складний і об’ємний за своєю суттю процес. Непідготовлена людина, якою б талановитою у своїй діяльності не була – улюбленим всіма співаком чи професійним актором, – не зможе стати ефективною в тому, що для неї абсолютно нове й незнайоме. Потрібні глибокі знання, системне навчання і хоча б якийсь досвід. Абсолютно нова в політиці й державотворенні людина навіть не помітить, що стала маріонеткою в чиїхось руках. Я вже не кажу про наслідки від прийняття нею непрофесійних рішень. Навчитися, звісно, можна, але для цього потрібні роки і незліченна кількість помилок, які дуже дорого обходяться нашій країні і за які платимо ми з вами – звичайні громадяни. Скажу з власного досвіду: мені знадобилося півтора роки щоденної і напруженої роботи, щоб зрозуміти і вивчити основні процеси і особливості депутатської діяльності. І це при тому, що я йшов до парламенту з великим багажем знань і досвідом роботи в місцевій раді. Я маю великі сумніви з приводу того, що нові обличчя, які зараз намагаються пройти до парламенту на хвилі рейтингових партій, стануть ефективними.

В якому з напрямів державотворення найбільша прогалина, на вашу думку?

Відсутність державної інформаційної політики. Наше суспільство сьогодні абсолютно не розуміє до кінця жодних процесів, які відбуваються в державі, не розуміє важливість реформ і прийняття тих чи інших рішень, не знає, чим займаються обрані ними депутати. Поясню на простому прикладі… За чотири з половиною роки моєї депутатської діяльності до мене не звернувся жоден регіональний журналіст із запитанням про те, чим я займаюся, над якими проектами працюю, що від цього отримає місто і область, від яких я обирався… Українське суспільство фактично позбавлене будь-якого шансу отримувати з перших уст інформацію про те, що відбувається в державі. З екранів телебачення показують лише скандали, чвари, зради… А важливі для населення процеси фактично ніхто не розкриває і не пояснює. Депутати, які працюють в бюджетному комітеті, вивчають, знають і можуть пояснити людям багато, наприклад, чому неможливо за один рік побудувати всі дороги чи відремонтувати всі школи, або які важливі об’єкти з’являться у найближчому майбутньому… Зараз ми маємо ситуацію, коли про депутатську діяльність люди можуть дізнатися лише від самого депутата.

Наскільки позиція ЗМІ є важливою для держави в глобальному сенсі?

Я б сказав, вирішальною. У всьому має бути баланс. Загальне інформаційне поле наразі формує в населення негативні реакції і дуже рідко й вибірково показує при цьому інші сторони. Відсутність в державі чіткої інформаційної політики, яка б дозволяла доносити до людей важливу інформацію, утворила величезну прірву між суспільством і владою. Засоби масової інформації у великій кількості розшукують і друкують «зради», і настільки цим захопилися, що втратили відчуття балансу. Відсутнє розуміння того, що державі потрібна підтримка і конструктивна критика, а суспільству – не зради, вбивства й наклепи, а інформація, яка несе в собі виховну, інформаційну й корисну суть. ЗМІ досі не навчилися відрізняти популістів від людей справи. Суспільство перестало пишатися досягненнями країни, інших людей… Зараз все ціннішим стає просте людське «дякую». Більшість населення просто звикло бачити більше поганого і не помічати хорошого. І це дуже прикро. Це шлях в нікуди. Я був приємно вражений тим, як формується інформаційний простір на заході України. Це зовсім інший підхід, люди мають більше поваги один до одного, вони пишаються досягненнями своїх земляків, свого міста… Нам треба вчитися один в одного кращому, підтримувати, допомагати і єднатися в непростих ситуаціях.

За останнє десятиліття Кіровоградщина точно не бачила ефективнішого нардепа, який би за свою каденцію в парламенті залучив кілька мільярдів гривень на розвиток регіону, який представляє. Але разом з цим вам досить часто дорікають за «піар на державних коштах». Це «побічний ефект» діяльності сучасного нардепа чи банальне нерозуміння ситуації?

Я завжди називаю речі своїми іменами, і прямо запитую – ви хочете, щоб я сповна використовував можливості народного депутата для залучення державних коштів на розвиток міста?! В цьому питанні важливо зрозуміти, що фінансування – це не автоматичний процес. Для того, щоб місто отримало кошти, хтось має обґрунтувати цю необхідність. Якщо в депутата недостатньо аргументів чи авторитету, щоб переконати колег, або якщо він не має на меті поліпшити життя людей у місті, від якого його обирали, то знайдеться інший депутат – з іншого міста, який використає цю ж можливість на розвиток громади у своєму регіоні. Але тоді кошти платників податків Кропивницького підуть на розвиток зовсім інших міст в інших областях України. Досі мені вдавалося знаходити спільну мову з усіма, від кого залежить прийняття стратегічних для країни і Кропивницького рішень.

Знаю, що деякі ваші пропозиції стали постійними нормами Бюджетного кодексу України… Що це за ініціативи?

Це одне із моїх суттєвих досягнень, важливе для розвитку одразу кількох глобальних напрямів. Щороку в бюджеті України передбачається фінансування ремонту і будівництва об’єктів спортивної інфраструктури – введення цієї норми сприяло справжньому буму появи в Україні сучасних спортивних майданчиків і реконструкцій спортивних залів. І мені дуже приємно, що моя ініціатива стала одним із досягнень уряду, і дала поштовх до відродження спортивних закладів України. Інша моя ініціатива стосується фінансування дорожнього фонду. Я зумів знайти аргументи для своїх колег і спрямувати двадцять відсотків від загального фонду на ремонти доріг місцевого значення. Саме завдяки цій нормі у Кропивницькому в поточному році ремонтується стратегічний міст по провулку Об’їзному. Проблема ремонту мостів гостра для багатьох міст України, особливо в західних регіонах, де характерні часті паводки… Робочі поїздки Україною дозволяють мені побачити глобальні і спільні для всіх регіонів проблеми і знайти для їх вирішення оптимальні рішення.

Міжнародному центру з підготовки пілотів, створення якого ви ініціювали на базі Національного авіаційного університету, бути?

Цей проєкт має всі шанси на успішне втілення. Міжнародний ринок авіаперевезень має потребу в пілотах. Компанії «Boeing» та «Airbus» дають заявки на 2200 пілотів в рік, і цю нішу з підготовки професійних кадрів абсолютно реально зайняти Україні, зокрема на базі Льотної академії України у Кропивницькому, де існує потужна навчальна база з підготовки пілотів ще з 1951 року. Це питання на фінальній стадії узгодження формальних деталей.

Що ще важливого планували втілювати у майбутньому?

У планах закінчити роботу над законопроектом «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Він стосується надання соціально-економічної компенсації населенню за ризики, яким воно підпадає, проживаючи в зонах, де працюють підприємства з видобування уранових руд. Наразі таку компенсацію отримують міста, поряд з якими розташовані атомні електростанції. Я не вважаю, що треба ділити населення на тих, хто більше чи менше ризикує, компенсація має діяти для всіх. Досі всі ініціативи навколо цього важливого для Кропивницького питання зводилися до якихось профілактичних заходів у вигляді додаткових обстежень на онкозахворювання. Але я переконаний, що скористатися такою «профілактикою» може доволі невелика кількість людей, тоді як уранова шахта впливає на здоров’я сотень тисяч мешканців міста. Вважаю, що грошова компенсація людям – більш ефективний спосіб полегшити їм життя в зоні ризику, а це суттєві суми для міста – від 150 до 300 мільйонів гривень на рік.

Щоразу перед парламентськими виборами піднімається питання про зміни у виборчому законодавстві, йдуть дискусії з приводу відміни мажоритарної системи і відкритих списків… Яка ваша позиція в цьому питанні?

Я не бачу причин змінювати діючу систему. Це не найважливіше питання, яке на сьогодні має хвилювати депутатів і суспільство. Інша справа, що його політизують, надаючи якогось, начебто, важливого значення. Люди повинні розуміти, до кого їм звертатися для вирішення питань і проблем громад, а не залежати від рішення нікому невідомої партійної групи чи їхнього партійного лідера. Відкриті списки і відсутність мажоритарної системи може бути спробою створити партійну диктатуру, за якої одна людина вирішуватиме, кого брати до списків, а кого – ні.

Олександре Володимировичу, ви прихильник введення процедури відкликання депутатів?

Так, процедура відкликання депутатів має бути. Людям треба залишити право на виправлення помилки, адже в нинішньому парламенті є немало депутатів, які потрапили туди зовсім не з бажанням допомогти людям.

За якими критеріями виборцям оцінювати ефективність того чи іншого кандидата в народні депутати?

Кандидат у депутати – це теж людина, і я б радив, насамперед, дізнатися більше про нього як про людину, про його особисті якості, вчинки і – обов’язково дивитися на його справи. Мій дід завжди повторював важливу фразу: «Є кому говорити, але нема кому робити».

Багато ваших проектів реалізовуються досить інтенсивно. Але деякі ініціативи, хоч і були підкріплені фінансово, не реалізувалися… Чому?

Це ситуації, коли мої депутатські ініціативи навмисне блокуються на місцях. Це політика й реакція виключно міських депутатів на власну безпорадність і недопрацювання. Легше заблокувати чиїсь важливі ініціативи, позбавивши можливостей мешканців цілого міста отримати нові інфраструктурні об’єкти, ніж відмовитися від власних амбіцій. Мені важко зрозуміти депутатів міської ради, які відмовляються залучати кошти державного бюджету на розвиток власного міста. І тут мають задуматися люди, які їх обирали, і запитати, чому, наприклад, депутати не хотіли, щоб в їхньому місті упорядкували два міських парки. Це політична позиція, за якої всі досягнення мають належати їм, а не комусь іншому.

Які результати виборів, на вашу думку, є неприпустимими для України?

Ніколи не можна допускати єдиновладдя. Тоталітаризм і влада однієї партії можуть привести тільки до диктатури і вкрай негативних наслідків. Баланс думок і політичних поглядів завжди дає можливість знайти правильне рішення.

Текст: Неля Желамська
Фото: з власного архіву Олександра Горбунова

[16.07.2019 15:58]
Інші записи від автора:
839