Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Сергій та Любов Деревінські: Сьогодні треба мати мужність бути суддею

_DSC0209Родина Сергія та Любові Деревінських добре відома в професійному колі юристів не тільки Кіровоградської області. Юриспруденція стала їхнім спільним покликанням і навіть долею, бо свого часу поєднала їх у сім’ю, яка дала початок династії. Адже молодші Деревінські, донька Олена та син Віктор, також обрали професію своїх батьків і навіть їхню спільну альма-матер. Спадковість поколінь, як кажуть, у всьому.

Про особливості різних сфер застосування права, від чого залежить успіх реформ прокуратури і судів родина Деревінських розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналу «PERSONA».

Любов Деревінська: – Нас із Сергієм Миколайовичем поєднала робота в обласній прокуратурі, куди я у 1983-ому прийшла працювати за розподілом. Мої батьки були простими колгоспниками із села Новий Стародуб Петрівського району, але зуміли прищепити мені ті уявлення про порядність, чесність і справедливість, які й допомогли мені у виборі професії. Ми з чоловіком дуже любимо юрис-пруденцію, і не дивно, що ця любов передалася нашим двом дітям, які також здобули юридичну освіту. До речі, в тому ж вищому навчальному закладі, що й батьки – Харківській юридичній академії імені Ярослава Мудрого, що у радянські часи, коли його закінчували ми, називався юридичним інститутом імені Фелікса Дзержинського. Донька з дитячого садочка називала себе Оленкою-“прокуроршею”. Врешті-решт вона і стала прокурором, пропрацювавши в органах прокуратури, зокрема, начальником відділу прокуратури спочатку Кіровоградської, а потім Харківської області  вісім років.

Синові виповнилося 25 – він офіцер поліції в місті Харкові. Віктор також із дитинства визначився з професією – брав книжку під руку і казав, що він тато. Тато ж спочатку працював  слідчим, старшим слідчим прокуратури Кіровоградської області, потім був заступником начальника митниці, ще на початку незалежності, коли митна система України тільки устатковувалася і розвивалася. Двадцять років тому ми з ним перейшли працювати до суду і можемо сказати тим, хто критикує судову систему, що за ці роки в ній відбулися і суттєві позитивні зрушення. Інша справа, як ми з вами ними користуємося.

Кореспондент: – Сергію Миколайовичу, ви крім прокурорського і суддівського досвіду маєте ще досвід роботи у митній службі. Який із них для вас був найцікавішим?

Сергій Деревінський: – Це, безумовно, судова практика. Бо, якщо брати до уваги певну градацію серед юристів, то посада судді – є найвищою з кваліфікованих посад, яку може посідати людина, котра займається правничою практикою. З цього приводу пригадуються слова Цицерона: «Суддя — це закон, що говорить, а закон — це німий суддя». Тому що ця діяльність різностороння і вимагає правильного застосування права в найрізноманітніших сферах, щоб прийняте рішення відповідало не тільки закону, а й засадам справедливості. Це змушувало працювати над собою, бо щодня Верховна Рада приймає закони, вносить зміни до них, треба було ввесь час, працюючи, вчитися. Ми обрали спеціальність, що надихає людину ввесь час працювати над собою, щоб бути в курсі всіх новел у законодавстві. Звісно, скрізь, де я працював, це була певна сторінка мого життя і становлення як юриста. Спочатку прокуратура, потім митна служба, коли постало питання розбудови незалежної України і її митних органів, як одного з важелів економічного розвитку. Потім була робота в судових органах…

Кореспондент: – Тобто ви причетні до розбудови митної служби в той час, коли після розпаду Союзу було зруйновано старі механізми і підвалини, треба було_DSC0260 напрацьовувати нову структуру і зв’язки?

Сергій Деревінський: – Так, і це було дуже важливо для економічного розвитку незалежної держави, і для суб’єктів господарювання, яким потрібно було допомогти налагоджувати міжнародні зв’язки та виходити на міжнародні ринки. Як заступник начальника територіального підрозділу митної служби я боровся з контрабандою і порушенням митних правил. Мені було цікаво, бо справа ця була нова і для мене, і для держави. Й на сьогодні митні органи працюють на тих засадах і підвалинах, що були закладені першопроходцями, тобто нами.

Олена Курлейко (Деревінська): – Як розумієте, мені хотілося бути схожою на людей, які мене оточують, тобто на батьків. А головне – я бачила себе в захисті прав громадян й інтересів держави. Дуже шкода, що прокуратуру позбавили такої можливості, виключивши із її функцій  загальний нагляд. Це, як на мене, дуже велика помилка, тому що державні установи, службові особи різних форм власності, часом, неналежно виконують свої обов’язки, допускають порушення  прав, що вимагало прокурорського втручання відповідно до вимог Закону.

Кореспондент: – І люди не знають, куди їм звертатися, щоб поскаржитися на чиновників…

Олена Курлейко (Деревінська): – Так, три роки прокуратура вже не здійснює загальний нагляд, а люди все одно звертаються і просять допомогти. Я вже не працюю рік у прокуратурі, але, коли вимушена була писати, що відповідно до нового чинного законодавства прокуратура не здійснює загального нагляду і «те че ка» – аж на серці важко ставало, бо розумієш, що вже нічим людині не можеш допомогти. Може, комусь те, що я скажу, здасться суперечливим, але  персона прокурора була значимою і мала певну вагу, аби вплинути, в хорошому сенсі цього слова, на ситуацію і допомогти громадянину.

Кореспондент: – Сьогодні ви працюєте адвокатом і пізнаєте застосування права з іншого боку…

Олена Курлейко (Деревінська): – Так, бо законодавство одне, але трактують і застосовують його по-різному.  Колеги-адвокати іноді з мене сміються, кажуть «це в неї ще прокурорське», бо я ще часто дивлюся на все через призму інтересів держави…

Кореспондент: – А вони через призму інтересів клієнта…

Олена Курлейко (Деревінська): – Так. Оскільки Закон України “ Про адвокатуру і адвокатську діяльність ” та Правила адвокатської етики  вимагають від адвокатів високих етичних стандартів поведінки, що зумовлюють необхідність  збалансування засад служіння адвоката інтересам окремого клієнта та інтересам суспільства в цілому з дотриманням принципів законності і верховенства права. А для мене головне, допомагаючи іншим, дотримуватися цих засад.

Кореспондент: – Тобто адвокатом диявола ви себе не бачите…

Олена Деревінська: – Ні, не бачу, це точно (сміється).

Кореспондент: – Що спонукало, пропрацювавши багато років у суді, піти у відставку й зайнятися адвокатською практикою? Не шкодуєте?

_DSC0328Любов Деревінська: – Звісно, коли зустрічаєш колег і знайомих і вони кажуть, що ми рано пішли у відставку, трохи серце щемить. Звісно ж пішли не тому, що злякалися іспитів чи декларацій, бо ми не раз складали іспити і завжди були публічними, тому люди більше знають про нас і наші статки, ніж ми самі. Не хотілося доводити комусь свою профпридатність. Ми свій професіоналізм доводили роками, роками працювали на свій авторитет, зробили себе тими, ким ми сьогодні є, і не хотілося, щоб все це було розтоптано і спаплюжено на догоду часу і тенденції всіх і вся пропускати через одну гребінку. Ми любимо юриспруденцію і отримували задоволення від роботи, задоволення від того, коли прийняв рішення, воно пройшло апеляцію, касацію і прийшло до тебе з коротким формулюванням – «Залишити без змін».

Кореспондент: – Сьогодні у суспільства досить високі вимоги і до судів, і до прокуратури, і до медиків. Водночас, дуже часто воно саме не хоче кардинальних змін, бо саме не хоче змінюватися. Зокрема, всі виступають проти хабарів, але самі ж продовжують їх давати… Це стосується і народних депутатів:  з одного боку вони нібито підтримують реформу правоохоронних органів і судів, а з іншого боку продовжують користуватися «телефонним правом» і своїм впливом. І як, наприклад, дехто з них собі дозволяв телефонувати начальнику Нацполіції області й вказувати, як діяти в Бережинці, де відбулось рейдерське захоплення підприємства, то я розумію, що точно так вони телефонують і прокурорам і суддям. Наскільки сьогодні органи прокуратури і суди є незалежними від телефонних вказівок згори?

Олена Курлейко (Деревінська): – Ви абсолютно праві, що всі ці суспільні стереотипи відносно того, що скрізь працюють тільки корупціонери і хабарники, від його власної недосконалості. Бо не можна бачити тільки погане, не аналізуючи першопричин якихось негативних процесів і наслідків, і всю відповідальність перекладати тільки на суддів, прокурорів

та інших.  Мій напрямок роботи в прокуратурі, для прикладу, природоохоронне та земельне законодавство. В нас багато людей сьогодні лають прокуратуру і при цьому нищать природу, засмічують навколишнє середовище. Неначе живуть на світі один день, не турбуючись про прийдешнє покоління. І треба було, незважаючи ні на що, звертатися до суду з позовами в інтересах держави  про стягнення шкоди, спричиненої порушенням природоохоронного та земельного законодавства.

Любов Деревінська: – Якщо говорити за нашу судову практику, то ми за кожне рішення хвилювалися, як за дитину, бо це твоя репутація і твоя праця. Максим Рильський свого часу сказав: «Нова доба нового слова прагне». Коротенька фраза, але глибока за змістом. Хотілося, щоб це нове слово нової доби було необразливим по відношенню до людей і держави, щоб воно підтримувало, а не знищувало. Бо на сьогодні судова влада при всіх її плюсах і мінусах – огульно охаяна і зневажена, причому так вважають не тільки самі судді, а й експерти, науковці.  І дуже прикро, що часто паплюжать її люди, які не мають жодного стосунку до суду, ніколи не зіштовхувалися з судовою системою, а лають просто під шумок…

Кореспондент: – Просто тому, що це сьогодні в тренді…

Любов Деревінська: – Через таке ставлення суспільства судова система переживає зараз  знач-ний стрес. Стрес  ще й від того, що із системи пішло багато гідних людей, які мають великий досвід і знання права. Прийдуть молоді судді, яким не достатньо лише теоретичних знань, а треба вміти аналізувати, застосовувати норми права та грамотно викладати у судовому рішенні. При цьому не слід думати, що пішли неправильні чи невигідні, а прийдуть правильні. По-перше, ні адвокатам, ні науковцям, ні іншим особам з юридичною освітою і раніше не заборонялося скласти іспити і працювати суддями. По-друге, нові судді не застраховані від помилок. Крім того, будь-яке  прийняте судове  рішення,  хоч і буде законним, але задовольнятиме тільки одну сторону. Відповідно все одно хтось буде  невдоволений.

Кореспондент: – Повертаючись до теми «телефонного права» і зловживань влади: наскільки сьогоднішні умови, в яких працюють суди і прокуратура, дозволяють їм бути незалежними й незаангажованими?

Любов Деревінська: – Ви зачепили цікаве питання. Все те, про що ми сьогодні говорили – все залежить від законодавчої влади і службових осіб на всіх рівнях, від того, наскільки вони дозволяють абсолютне застосування законодавства і права. Як на мене, при будь-якій реорганізації і змінах судової системи, має бути забезпечена реалізація Бангалорських принципів в діяльності суддів. Це міжнародні принципи, прийняті та схвалені  в липні 2006 року в індійському місті Бангалор резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН. Їх  мало. Це: незалежність,  об’єктивність, чесність та непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, компетентність та старанність під час виконання обов’язків. Я б внесла до цього переліку ще такий принцип, як мужність при прийнятті законного і неупередженого судового рішення.  А в мене ще є один принцип, мамин  – робити так, щоб люди не ображалися. Мій чоловік його також сповідує.

Кореспондент: – Що ви мали на увазі, коли говорили про мужність прийняти рішення?

Любов Деревінська: – Сьогодні треба мати мужність бути суддею і виносити законне рішення.

Кореспондент: – У вашій практиці були випадки, коли виносити рішення було, м’яко кажучи, некомфортно?

Любов Деревінська: – Всяке бувало. У 90-ті роки було, наприклад, що у Господарському суді розглядається спір між двома юридичними особами, і в залі суду присутні  їхні представники, які все засідання тримають руку на кобурі пістолета. Для чого??? Слава Богу, що сьогодні вже такого немає і в судах є охорона і «тривожна кнопка», що судді почуваються дещо захищенішими.

Сергій Деревінський: – Коли в 2015-ому році бійці «Правого сектору» напали на підприємство в Кіровограді, то  як би вони не виправдовували свої дії встановленням справедливості, але вони «полізли» в касу і забрали кошти, і з точки зору законодавства це розцінювалося як розбійний напад. І коли, при апеляційному розгляді колегією суддів, переглядалося рішення суду першої інстанції щодо обрання одному з фігурантів запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд заблокували з вимогою ухвалити нове, інше рішення. І ми деякий час  були заручниками. Мені та іншим членам колегії суду погрожували, що зараз почнуть різати і вбивати, потім забарикадували вхід. Приїхав спецпідрозділ нас звільняти. Але очільник МВС області  сам не приймав  рішення про штурм, бо розвиток подій складно було передбачити, і чекав вказівки від Авакова.  В цей час хтось із присутніх почав нам ставити запитання, чому ми прийняли таке рішення, чому хабарників  звільняють з-під варти у залі суду, а їхній побратим сидітиме за ґратами. Ми почали пояснювати, що ми повинні керуватися не емоціями, не чиїмись мотивами, а законом, який кваліфікує такі дії як розбійний напад, і тому іншого рішення просто не могло і бути в даній ситуації. Після цього вони з нами погодилися, нас розбарикадували і ми змогли  продовжити роботу з розгляду апеляційних справ  щодо  обрання запобіжних заходів іншим членам цієї групи.  Серед інших був присутній кореспондент, який все це знімав на відео і спочатку, як на мене, нагнітав обстановку, потім став  поводитися  зовсім по-іншому. Взагалі треба сказати, що медіа відіграють дуже велику роль, висвітлюючи ті чи інші процеси, що відбуваються у суспільстві. Тому журналістам  також треба бути об’єктивними та виваженими під час висвітлення тих чи інших подій.  Поведи він себе іншим чином, хто знає, що могло б статися.

Кореспондент: – В попередньому номері подібний випадок згадував в інтерв’ю колишній голова ОДА Олександр Петік. І він, до речі, вважає, що завдяки позиції правоохоронців і суддів Кіровоградщина показала, що готова дати відсіч рейдерам у погонах чи тим, хто використовував у своїх інтересах бійців із передової. А які ще справи з вашої практики запам’яталися на все життя і чим саме?

Любов Деревінська: – Часом спір на мільйони гривень суду  розглянути набагато простіше, ніж на пару тисяч, коли обставини справи вимагають  застосування  Законів та інших нормативних актів, дослідження  абсолютно нової  для тебе галузі  чи процесу  виробництва.

Олена Курлейко (Деревінська): – Я вам скажу, що після розгляду деяких справ, тато може прийняти пологи, а мама розповісти будову танка.

Любов Деревінська: – Так, мені доводилося «ремонтувати» танковий двигун при розгляді справи.

_DSC0486Олена Курлейко (Деревінська): – А для перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства я спускалася в шахту. Така робота…

Любов Деревінська: – А наш тато, коли ще працював на митниці, одного разу прийшов додому і каже: «Ви не повірите, але я лежав у машині на мішках з грішми». Дійсно, був випадок, коли  працівники митниці запобігли незаконному вивозу із території України великої кількості національної валюти, яка була повернута  державі.

Сергій Деревінський: – Вся суддівська робота, де застосовується право, вимагає знання предмету, щоб розібратися в ситуації та Іменем України ухвалити законне судове рішення. Так, наприклад, при розгляді  окремої  справи, щоб розібратися, чи правильно лікар виконав свої  професійні обов’язки  при  прийнятті  пологів  та чому дитина отримала травму, довелося  прочитати медичну енциклопедію з цього питання,  в судовому засіданні допитати  лікарів, проаналізувати судові експертизи…   Якщо ти допитливо вивчаєш будь-яку  тему, то ти уявляєш, як все потрібно робити, і можеш робити правильні  висновки. Найбільшою нагородою для мене за всі ці роки став випадок у церкві, коли я стою, спілкуюся з Господом, а до мене підходить чоловік, якого я навіть не пригадую, і дякує, за те, що я його засудив.  Я не пам’ятаю, про що мова і що це була за справа, але він відбув покарання, вийшов на волю і вважає, що я прийняв справедливе рішення, і що це рішення допомогло йому стати на шлях виправлення, змінити життя, створити сім’ю.

Кореспондент: – І наостанок, що можете сказати про судову реформу, про те, як вона відбувається? Чи не стане вона черговою мильною бульбашкою?

Сергій Деревінський: – Зараз багато чого зроб-лено  на законодавчому рівні. Зокрема, внесено зміни до Конституції, набрали також чинності нові закони «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя», два закони щодо виконання судових рішень. На даному етапі триває конкурс до нового Верховного Суду, який проводить Вища кваліфікаційна комісія суддів.  Ви поставили питання, чи буде результат – але багато чого залежить від людей, які пройдуть відбір, одягнуть мантію  і сядуть у суддівське крісло, від їх професійності, порядності, від того, наскільки вони будуть готові вершити правосуддя з великої букви цього слова.   На мій погляд треба міняти на державному рівні ставлення до суддів, зупинити процес  звинувачення їх у всіх негараздах, які є в суспільстві,  в свою чергу  суддям треба  уважніше ставитися до тих питань людського буття, які їх привели до суду, своєю чесною, бездоганною працею відновлювати  довіру до правосуддя.

Любов Деревінська: –  Маємо надію і віру, що мильною бульбашкою  судова реформа не буде, бо її розмах  дуже великий, багато затрачено зусиль фізичних і матеріальних, але на все треба час.

Текст:  Наталя Кривошей

[29.08.2017 15:10]