Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Станіслав Таршин: Українським виробникам треба зовсім трохи – підтримка і захист держави

Ведення чесного і прозорого бізнесу в Україні – не утопія, а можливість сформувати державі імідж надійного міжнародного партнера. У цьому переконаний засновник групи компаній «ГРАДОЛІЯ» Станіслав Таршин.
Лише за півтора року роботи нещодавно збудований ним у Кропивницькому завод з рафінації та фасування соняшникової олії практично вийшов на повну потужність і вже сьогодні експортує готову продукцію до 30 країн світу. А за підсумками 2018–2019 маркетингового року компанія увійшла до ТОП-5 українських виробників рафінованої соняшникової олії в Україні, разом із тим, зайнявши 6 місце серед найбільших експортерів країни з фасованої продукції.
Детальніше про реалії української економіки, особливості експортного ринку, інвестиції в бізнес і про те, як змінити життя в країні всього за кілька років, читайте далі в інтерв’ю
Станіслава Таршина.

Досьє:
Станіслав Іванович Таршин – засновник групи компаній «ГРАДОЛІЯ», кандидат наук з державного управління.
З 2005 по 2010 рр. обіймав посаду генерального директора ТОВ «Зерноторгівельна компанія ТОВ «ОЛСІДЗ-УКРАЇНА».
Заслужений працівник промисловості України.
Відзначений:
– орденом Святого князя Володимира IV ступеня;
– почесним званням «Дисциплінований платник податків Кіровоградщини» з врученням «ЗНАКУ ДОВІРИ»;
– почесною грамотою Кабінету Міністрів України за особистий внесок у підвищення якості, розширення асортименту продукції харчової промисловості;
– почесною грамотою Верховної Ради України за особливі
заслуги перед українським народом;
– почесною грамотою Міністерства аграрної політики за вагомий розвиток АПК і за впровадження ефективних технологій та передових методів організації.


Станіславе Івановичу, ви побудували завод у 2017-му… Виходить, таких високих результатів реально досягти всього за кілька років?

На такі показники експорту фасованої рафінованої олії ми реально вийшли за один рік… Експортуємо практично сто відсотків нашої продукції. Стратегічне для компанії рішення – рафінувати і розливати готову олію в пляшки – ми прийняли три роки тому, а вже сьогодні вийшли на реалізацію рафінованої та фасованої в пляшки продукції – у тридцять країн світу на різних континентах… Компанія пройшла глобальну трансформацію і почала працювати зі світовими партнерами без посередників. У нас міжнародний відділ продажу і команда – із представників різних національностей. Нам дуже важливо говорити з партнерами не просто їхньою мовою, а враховувати їхню культуру, традиції й ментальні особливості. На сьогодні наші потужності з фасування рослинної олії завантажені на п’ятдесят відсотків, за два маркетингові роки ми плануємо збільшити потужності з бутелювання та досягти ста відсотків фасування всієї рафінованої олії, що виробляється підприємством.

Як би ви охарактеризували умови, в яких доводиться працювати товаровиробникам в Україні?

Якщо порівнювати з умовами роботи наших прямих компаній-конкурентів з інших країн, то вони в нас значно гірші і набагато складніші. Так, Україна пишається рейтингами з експорту різної сировини, але ж для того, щоб це робити, особливих зусиль не треба… Це фактично те ж саме, що експортувати деревину чи схожі підготовлені природою дари. Інша справа – виробляти з цієї сировини якісну готову продукцію. Наприклад, у Кореї для виробників готової продукції діє спеціальна програма розвитку. У нас же, щоб отримати хоча б найменші пільгові умови з експортування, ще необхідно довести, що ти дійсно виробляєш готовий товар. Більш готової продукції, ніж пляшка з олією, бути не може, але в нашій державі це щоразу треба доводити. Українському виробнику ніхто не допомагає виходити на світові ринки, ми самі їдемо в невідомі нам країни і самі вирішуємо всі питання налагодження нових зв’язків, починаючи від участі у міжнародних виставках. У закордонних компаній набагато більше переваг і привілеїв, їм держава компенсує участь у таких виставках і надає вигідні кредити для розвитку. На міжнародному ринку ми конкуруємо в абсолютно нерівних умовах. На жаль, в Україні ще повноцінно не запрацювало нещодавно створене експортно-кредитне агентство. А це б дало потужну підтримку українським експортерам та значно збільшило б експорт України і, відповідно, надходження до державного бюджету. Наразі ми змушені самостійно, без підтримки держави, шукати фінансові та страхові рішення, зокрема й такі, як надання нашим покупцям довготривалої відстрочки платежу із закриттям для нас ризиків міжнародної торгівлі. Поки вихід ми знаходимо лише у співпраці з іноземними страховими компаніями та фінансовими інститутами. Хоча все виправити і значно прискорити розвиток економіки можна кількома вольовими політичними рішеннями державних управлінців. З колосальним досвідом і знанням усієї проблематики, українським виробникам треба зовсім трохи – підтримка і захист держави. Нині ж ми бачимо абсолютно іншу картину, коли бізнесу не тільки не допомагають, а ще й заважають працювати, утискаючи й шукаючи підстав отримати вигоду.

Знаю, що через такі утиски нещодавно пройшли і ви…

У нинішньому році моя компанія це неабияк відчула… Коли продукцію заводу затримали на кілька тижнів на Кіровоградській митниці, а потім ще й на Одеській. Ми отримали чималі збитки, і я змушений був зробити публічну заяву про порушення наших прав. Тільки після цього вдалося розблокувати доставку продукції, а в ЗМІ з’явився список ще чотирнадцяти компаній, які за такою ж схемою опинилися в нечесних і нелюдських умовах співпраці з державою. Ведення бізнесу сьогодні в Україні відбувається в дуже тяжких умовах. Чиновники думають, що бізнесмени гребуть гроші лопатами, і що нам дістається все задарма, а в реальності бізнесу ледве вдається покрити мінімальні кредитні платежі з шаленими відсотковими ставками. Де ще в державах банки пропонують кредити під такі великі відсотки?! У всьому розвиненому світі кредитують під 3–5 відсотків річних, а з нас витискають усе.

З вашим успішним досвідом і вмінням вести бізнес на міжнародній арені… Не виникало думок про переїзд і будівництво заводу в іншій країні?

Мої друзі з закордону іноді мене про це запитують…
Я переконаний, що маю робити те, що роблю. Маю віру і сподівання, що все складеться у нас з державою, тим більше зараз, коли змінюється влада. Я не хочу їхати з України і не зроблю цього, бо побудував виробництво тут і планую його розвивати на своїй рідній землі. Рано чи пізно держава зрозуміє всю цінність тих людей, які власними зусиллями у надскладних умовах зуміли не лише побудувати заводи, а й створити Україні невідомий досі позитивний імідж і принести світове визнання в економічній площині. Дуже хочеться, щоб українські бізнесмени не вмовляли світ працювати з ними, а мали можливість самі обирати з-поміж охочих до співпраці. За двадцять вісім років незалежності в Україні не збудували жодного заводу за державні кошти, але щороку звітують про те, що все, що робиться в країні в плані розвитку, – відбулося за рахунок держави… От така в нас державна політика «підтримки» бізнесу – перерізати стрічки на відкритті приватних заводів і приписувати собі чужі заслуги.

Скільки коштує побудувати завод в Україні?

За наявності досвідченої команди та достатнього фінансування, сучасні технології дозволяють звести завод із рафінації та фасування соняшникової олії нашої потужності всього за 9 мільйонів доларів США і в досить стислі терміни – за 10 місяців.

В Україні вистачає сировини, щоб конкурувати з іншими країнами в експорті олії?

Україна за рік виробляє понад 6 мільйонів тонн олії-сирця, з них на потреби самої країни йде близько 600 тисяч тонн. Решта – експортується. Причому частка готової рафінованої продукції становить лише 700 тисяч тонн. Уявіть можливості для подальшого розвитку… Скільки заводів можна побудувати, скільки робочих місць створити… Враховуючи й те, що наша країна охоплює понад тридцять два відсотки світового ринку виробництва соняшникової олії. Україна – це аграрний клондайк, але зі слабкою державною підтримкою. Ми маємо унікальні кліматичні умови для ведення успішної аграрної діяльності. Подібних у світі лише три країни, але у нас таку природну базу не цінують, як і людей, які дійсно прагнуть розвивати свою державу, які багато знають і вміють, які прагнуть до процвітання нації… Такі люди не виїжджатимуть за межі країни у пошуках людських умов для життя і діяльності… Коли я буваю в інших країнах і зустрічаю українців – вони кидають усе, чим у той момент займалися, і розпитують про те, як живеться зараз в Україні. Люди сподіваються і дуже хочуть повернутися додому, вони вміють працювати, але за умови, що їхню працю цінуватимуть.

Станіславе Івановичу, ви десятки років розвиваєте економіку України своєю діяльністю… Держава запрошувала вас як експерта до обговорення можливих шляхів оптимізації сектору економіки, в тому числі, і з питань експорту продукції?

Понад тридцять років я працюю в галузі виробництва… За цей час пам’ятаю лише один такий випадок у далекому 1998 році, коли в Міністерстві агропромислового розвитку представляв інтереси товаро-виробників Кіровоградщини. Тоді ми напрацювали досі ефективно діючий закон щодо вивізного мита на соняшник. Завдяки цьому виробнича галузь отримала потужний поштовх для розвитку, зупинився експорт насіння соняшнику, виробничі потужності зросли у п’ять разів і Україна стала світовим лідером з експорту соняшникової олії. Це одне з небагатьох рішень за роки незалежності, що позитивно вплинуло на розвиток нашої держави.

Чинний президент України заявляє, що саме зараз шукає компетентних у різних галузях людей, професіоналів своєї справи… Ви б погодилися поділитися досвідом і напрацюваннями з державою, попри всі існуючі прогалини? І чи маєте амбіції змінити систему зсередини?

У мене є чим поділитися, особливо з тими, хто хоче вивести Україну на інший рівень світового сприйняття. Побудувавши прозорий міжнародний бізнес, який експортує продукцію на п’ять континентів, я в найменших деталях знаю, що потрібно виправити, а що докорінно змінити. Інколи приходять думки про те, що хтось має зупинити свавілля, яке панує в багатьох сферах нашої країни, і розумію, що зробити це можна тільки власними зусиллями й тільки спільно з однодумцями. Я завжди готовий підставити владі плече в питаннях якісних змін, але якщо ви натякаєте на те, чи погодився б я йти в політику – то ні, принаймні на сьогодні – точно. Але якщо колись таке рішення і з’явиться, воно в жодному разі не базуватиметься на бажанні потрапити в будівлю під куполом. Я людина діла, і давно це довів. А політика сьогодні – це популізм. Якщо подивитися на чинний парламент, то там лише відсотків двадцять тих, хто щось робить. Решта – займаються популізмом. Я не працюватиму там, де трудитися не хочуть. Я звик створювати, а не руйнувати, вмію розвивати, а не звинувачувати попередників у власному небажанні працювати. А до конструктивної співпраці завжди готовий.

Нещодавно на платформі «Бізнес.100» ви спільно з іншими бізнесменами презентували Доктрину економічної безпеки. Що це за розробка?

Проект Доктрини економічної безпеки України ми розробили спільно з людьми, котрі перевірили на своєму бізнесі, як працює українська економіка і що їй загрожує. Доктрина визначає основні загрози для економіки держави та пропонує шляхи їх подолання. Кінцева мета – ліквідувати нелегальний бізнес в Україні та сформувати категоричну нетолерантність суспільства до «тіньовиків» як причини всіх економічних проблем країни. Також Доктрина пропонує розробити новий Податковий кодекс, який би розвивав український бізнес, а не заганяв у куток, і який би був зрозумілим для крупних інвесторів. Цим документом ми хочемо допомогти державі зробити перші кроки…

Які ще зміни необхідні в законодавстві, щоб уже найближчим часом аграрна Україна стала процвітаючою?

Потрібно зовсім небагато – всього-на-всього зменшити підприємцям відсоткові ставки кредитування з існуючих грабункових – до 3-5% річних, як у розвинутих країнах світу. Налагодити автоматичне і своєчасне повернення підприємствам ПДВ. І звісно – гідна підтримка державою українських бізнесменів на міжнародному ринку, захист інтересів своїх громадян, щоб нас хоча б у посольствах знали… Україну не повинні асоціювати з африканськими країнами. Повторюсь, завод будується максимум за рік, ще за рік він виходить на повну потужність реалізації готової продукції. Уявляєте, скільки це додаткових тисяч робочих місць і сотні мільйонів надходжень до бюджетів різних рівнів, при цьому Україна перестає бути сировинним придатком. Ми повернемо наших земляків, які блукають по світу, працюючи як не офіціантами, так прибиральниками чи доглядальниками… Людям багато не треба – бути здоровими, ситими, освіченими та захищеними. Щоб вони могли дозволити собі харчуватися збалансовано, а не купувати ті продукти, на які вистачає грошей. Щоб ліки були доступними, а не коштували понад місячну зарплату чи пенсію. В Україну сьогодні везуть секонд-хенд з усього світу, а могли б шити одяг наші фабрики, наші люди… Ми експортуємо деревину, а нам завозять дешеві меблі з тирси. Експортуючи сировину, Україна не розвивається, вона дає можливість розвиватися іншим краї-нам. Торгувати сировинними матеріалами може будь-хто, а от виробляти продукцію – це прерогатива країн, які цінують свої ресурси і свій народ. Сьогодні у тому, що в Україні будуються заводи, заслуги держави немає, це тягар тих бізнесменів, які ризикують, – беруть кредити і мають велику силу волі працювати всупереч системі.

Ви кандидат наук з державного управління і, мабуть, точно знаєте, якою має бути людина, котра працює в законодавчій гілці влади…

Насамперед це має бути людина-практик, яка відчула всі переваги й недоліки сфери, якою керує чи яку планує змінювати. Теоретики чи далекі від практики люди не можуть написати справді дієві закони. Ідеально, коли у владі існує симбіоз із молодих і амбітних людей, які мають потужну мотивацію, і артилерії з досвідчених, котрі знають, як зробити і як навчити. Теорія – це завжди добре, завдяки їй сформувалось уявлення про світ, але на це потрібно багато часу – перевірити, підтвердити… Люди з досвідом у певній сфері – це як провідники, які покажуть правильну й найшвидшу дорогу. І, безумовно, у владі мають бути незаангажовані політичними чи олігархічними інтере-сами люди, прості й роботящі українці, які щось зробили своїми зусиллями й ресурсами… У бізнесі, особливо аграрному, таких – сотні, вони самі себе «зробили», і їхній досвід дуже цінний для розвитку економіки України.

Маємо протиріччя – з одного боку суспільство не любить бізнесменів при владі, з іншого – людина, яка не має досвіду будівництва бізнесу, не може знати, що треба для його розвитку, відповідно для розвитку країни…

А яка, на вашу думку, відмінність між бізнесменом і олігархом?

По-перше, не можна всіх порівнювати, бізнесмени сьогодні різні. По-друге, не варто плутати бізнесменів з олігархами.

Бізнесмен – це робочий кінь, а термін «олігарх» звикли більше вживати в негативному контексті, і звісно, не безпідставно… Україна має приклади того, як олігархи зловживають своїми можливостями. Все залежить від людини, від того, як вона мислить, як ставиться до країни і людей, які її оточують. Треба розуміти, де знаходиться її бізнес і статки – в Україні чи за кордоном, чи використовує вона владу в особистих інтересах… Відмінність – усередині людини, в її світогляді. Дуже багато залежить від особистих рис, освіченості і пріоритетів – збагатити себе й своє оточення чи країну й людей, які в ній живуть.

Українське суспільство має шанс почати жити більш-менш достойно вже в найближчі кілька років?

Суспільство, як і діти, виховується. Якщо дитина живе в будинку, де не прибирається, в сім’ї, де постійно сваряться і звинувачують один одного, то й вона такою виросте. Так само й суспільство, дивлячись на владу і її методи, формує свій світогляд і форми поведінки… Критика, звинувачення, корупція – всі ці явища в суспільстві віддзеркалюють владу. А все хороше починається з порядку в найменшому… В сім’ї, державі чи на окремому підприємстві працювати треба добросовісно та якісно. Українці переважно свідомий і думаючий народ, який розуміє своє становище і те, від кого залежить. Результати президентських виборів це тільки підтвердили, люди голосували не за конкретно обраного президента, а проти тієї системи й життя, яке вони мали при попередній владі. І добре, що зміна влади сталася таким цивілізованим шляхом, без революцій і майданів. Люди навчилися об’єднуватися й допомагати собі самі. Я відчув силу народного впливу в ситуації із затриманням на митницях нашої продукції – вже через годину після публікації мого звернення до президента у фейсбуці, я побачив миттєву реакцію… Протягом дня роботу підприємства вже розблокували, а під відео я отримав підтримку тисяч однодумців. Переконаний, що це головні показники зрілого суспільства, яке здатне зупинити усі руйнівні процеси, відбудувати і зробити в країні в буквальному значенні чудо за якихось п’ять років. Особливо це стосується аграрного напрямку, у цій галузі є фермерські господарства з потужним ресурсом і досвідом… Є люди, які готові не просто експортувати сировину, а будувати заводи, переробляти свою продукцію і створювати нові робочі місця.

Інвестиції Україні потрібні?

Інвестиції потрібні, але йти вони повинні не в державу, а в бізнес. Рівень довіри людей до української влади через корупцію дуже низький, тому інвестувати в державні програми – невдячна для інвесторів справа. Інвестиції будуть ефективними, коли матимуть чітке цільове призначення – на будівництво фабрики для пошиття одягу чи заводу з виробництва макаронних виробів… Інша справа, чи захочуть інвестори вкладати кошти в Україні. Поки що для них не створено найелементарніших умов, які б гарантували захист їхніх інвестицій. Законодавчу основу в цьому напрямку треба не просто змінювати, її треба прописувати по-новому і без жодних тривалих досліджень й експериментів, як у нас це люблять робити, затягуючи всі процеси. Головна умова – бути чесним перед собою, не красти самому й іншим не давати такої можливості. І звісно, що позитивного результату не доведеться довго чекати.

Корупція в Україні постійно мутує з одних схем в інші… Чи існують, на вашу думку, способи позбутися цього явища в глобальному сенсі?

З людською жадібністю не просто боротися. Тут спрацює лише одне правило… Коли людина хоче схуднути, то їй у першу чергу треба приборкати власний апетит. Скільки б вона не бігала у спортзалі й не робила вигляд, що дуже старається – нічого не вийде. Результат буде тоді, коли люди матимуть звичку не хотіти більше, ніж їм потрібно для нормального життя. На жаль, міра у всіх різна… Україна потребує серйозного хірургічного втручання, метастази корупції дуже глибоко і видаляти їх дуже боляче. Але, без сумніву, це потрібно робити, і робити так, щоб не сталося рецидиву. Вважаю, що зараз для цього – найкраща можливість.

Керувати великим виробництвом і державою – схожі процеси. Що б ви, як досвідчений управлінець, порадили новообраному президенту?

Зараз дуже багато радників навкруги, особливо в політичних питаннях. Я прихильник не радити, а брати й робити. Бізнес і політику не варто змішувати. Бізнес –
це основа економіки, яка забезпечує країну достатком. Тому єдине, що б я порадив – це почати активно працювати над розвитком економіки. А все, що потрібно прогресивному управлінцю, – це достойна команда. Якщо президенту вдасться сформувати сильну команду з не просто досвідчених, а совісних і чесних людей, то все вдасться і в нього, і в України. Бо досвідчених багато, але безсовісних – ще більше. У новообраного президента велика перевага, якої не було у жодного попередника – йому виразили довіру сімдесят три відсотки виборців. Це унікальна можливість виправдати очікування суспільства й сміливо впровадити всі зміни.

Станіславе Івановичу, в чому ваш особистий успіх? Завдяки чому вдається будувати й розвивати виробництво, працювати на міжнародний ринок?

Успіх у тому, щоб робота приносила задоволення, в тому, щоб ставитися до людей із любов’ю і оточувати себе однодумцями. Зі мною працюють сотні людей, які спрямовують свою енергію в одну ціль – розвивати справу, розвивати свою країну, вдосконалюватися самим… Усі чотириста п’ятдесят осіб, які працюють на виробництві і в головному офісі, – однодумці на сто відсотків. Людяність у малій і великій справі – основа успіху. Я власник не тільки на паперах, я працюючий власник – зранку до вечора живу виробництвом, бачу кожен цех, а це допомагає швидко вирішувати будь-яке питання.

Розкажіть про найближчі перспективи, які ви окреслили в розвитку компанії «ГрадОлія»…

Найперше – це продовжувати працювати на міжнародному ринку торгівлі на повній потужності, знаходити нові напрямки збуту, збільшувати об’єми виробництва, урізноманітнити види упаковки, а також почати рафінувати й пакувати ріпакову олію. Маємо в планах будівництво ще одного заводу – дзеркальної лінії діючого виробництва. Ми рухаємося тільки вперед, з вірою в Україну й бажанням докласти усіх зусиль для того, щоб вона стала багатою і процвітаючою.

Текст: Неля Желамська
Фото: з архіву Станіслава Таршина

[18.07.2019 11:03]
Інші записи від автора:
11