Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Світлана Діброва: Наше завдання побачити в дитині родзинку

44318113_856427531414163_6435527001452314624_nЗа її плечима 38 років роботи з дітьми, вивчення педагогічного досвіду у 22 країнах світу і 1497 стрибків із парашутом. Справа її життя – один із кращих садочків в Україні з потужною спортивно-оздоровчою базою. Вона переконана, що освітні реформи й зміни варто впроваджувати незважаючи ні на що.

Світлана Діброва – Заслужений працівник освіти України, директор закладу дошкільної освіти №72 “Гномик” у Кропивницькому з першого дня його заснування у 1987 році, нагороджена низкою освітніх відзнак і дипломів. Колектив під її керівництвом неодноразово перемагав у Всеукраїнських конкурсах серед дошкільних закладів. І вона точно знає як дати відкритись педагогу і чим замотивувати молодого фахівця. Далі в інтерв’ю усі деталі історії успіху справжнього педагога за покликанням.

– Україна перебуває на стадії реформування практично усіх сфер… Як це впливає на роботу дошкільних закладів?

– У теперішній реформі освіти мені найбільше подобається Нова українська школа. Нові форми проведення занять, інший погляд на перебування дитини в шкільному просторі… Тепер дитина може сприймати матеріал сидячи, стоячи чи бігаючи. Чомусь у радянські часи вважали, що у дитсадку дитина має сидіти, бо вона готується до школи. Я побувала у 22 країнах світу і в кожній відвідувала дитячі садки. У Європі дітей до 12 років зацікавлюють начатися граючись, досліджувати, експериментувати та знаходити своє місце в суспільстві з толерантними нормами поведінки. Українські школи тільки зараз розпочинають цей процес.  Хоча останні 15 років ми і так неформаль-
но застосовували нестандартні ігрові форми, які
зараз вже пропонуються на офіційному рівні. Але програма дошкільної освіти лишилась з тими ж вимогами: ми повинні навчити дитину  писати, рахувати, хоча сьогодні те ж призначення має початкова школа. Як на мене, у садочку дітям потрібно більше гратися, розвивати комунікативні здібності, удосконалювати навички самообслуговування.

– Світлано Венедиктівно, дитячий садок яким ви керуєте вже 31 рік вважається одним із кращих в Україні. У чому секрет?

– Так, ми посіли 2 місце в Україні в категорії найкращих садочків, і друге серед 20 тисяч закладів освіти за спеціалізацією спортивно-оздоровчий заклад. До нас приїжджають спеціалісти з інших міст, переймають досвід. Із цього року у нашому закладі реалізовується пілотний проект із впровадження методики Монтессорі. Їй вже понад 100 років і я щаслива, що міський голова Кропивницького і начальник міського управління освіти підтримали цей проект, адже для його реалізації потрібні додаткові кошти. У Європі є багато шкіл, які працюють за цією методикою, і в нашому садочку ми створили належний рівень її викладання нічим не гірший, а в багатьох позиціях навіть кращий. Головною перепоною для реалізації такого проекту в Україні є гроші, адже для застосування методики потрібні якісне розвивальне середовище, дидактичний матеріал і навчання персоналу. Я півроку проходила навчання щодо адміністрування курсу Монтессорі, зараз навчаються наші вихователі. Ми отримаємо сертифікати, які дають повноцінне право працювати за цією системою. У нас другий дошкільний заклад в Україні серед закладів комунальної форми власності, де свою програму для дітей базуємо на Монтесорі. Ще один садочок за нею працює у м. Біла Церква.

44183983_379240675949878_6349979975994572800_n– А чим особлива спортивно-оздоровча програма у вашому закладі, і чому саме спорт ліг в основу?

– У «Гномику» я працюю практично зі зведення його стін. Заклад тоді належав Східному гірничо- збагачувальному комбінату, підрозділ Рудоуправління №2 і я прийшла до його директора О.І. Хохлова та заступника з загальних питань Чопенко А.М. з готовою власною програмою розвитку дитсадка.

А оскільки я була активною спортсменкою – займалась мотогонками, легкою атлетикою, на рівні збірної команди України захоплювалась парашутним спортом, визначила, що для дитини основне – це здоров’я. Тому й обрала спортивно-оздоровчий напрямок. Окрім басейну, в садочку з’явились і стаціонарний спортивний зал, і медично-профілактичний комплекс, і хореографічний зал, і зали для тренувань з дзюдо, спортивної гімнастики, кабінет ЛФК та фізіотерапії, а також фітобар зі смачними кисневими коктейлями.

– Яка країна світу найбільше вразила своїм підходом до виховання дошкільнят?

– Так, порівнювати є з чим. Як не парадоксально, але дуже сподобався Китай. Там майже всі освітні заклади державні. Ті умови, що створені для дітей, і форми проведення роботи просто вражають. Ми якось звикли сприймати усе китайське за щось неякісне… Але я побувала у садочках Шанхаю, Пекіну, на острові Хайнань і була приємно здивована – усі заклади охороняються, туди не так просто потрапити, у нас такий рівень охорони мають тільки дорогі приватні навчальні заклади. Там усе це дає держава. У групах 20-25 дітей, але на кожні 7-8 дітей є вихователь та його помічник. Матеріальна база закладу достойна: ігрові зони, спортивне обладнання, навіть з 2 поверху діти з’їджають по гірці; якісне харчування: велика кількість фруктів та є перекуси з печивом, соками, що дуже полюбляють дітки, організоване підвезення  дітей. А якщо порівнювати наші дитячі садки з європейськими, я не можу сказати, що ми чимось гірші. Навпаки, у нас комунальні дошкільні заклади набагато кращі за державні європейські, де в своїй більшості в
садках не забезпечується харчування – діти приходять зі своїми ланч-боксами, а їхнє перебування обмежується з 8 до 17. Усе зводиться до того, що якщо батьки бажають, щоб дитина мала певні активності та заняття, то вони мають забезпечити цей процес. Рівень якісної дошкільної освіти коштує
неабияких фінансових вкладень. Високий рівень освіти, матеріальна база і підготовка фахівців у Швеції та Фінляндії. Через кожні 5 років педагогу дається рік на самоосвіту, опанування нових методик. Це все відбувається у центрах по типу нашого обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.  Це хороша система, бо всі ми через деякий час вигораємо в професії. В Україні з цією проблемою освітяни поки вимушені справлятися самі.

– Щодо колективу… З ким простіше працюва-ти – з досвідченими педагогами чи молодими спеціалістами?

– Сказати, що з кимось із них легше, а з кимось важче – не можу. Мені цікаві форми роботи досвідчених колег. У своїй діяльності дотримуюсь принципів не заважати і давати фахівцю відкритися. Молодь приносить нові ідеї і сучасний погляд. Я вихована на класичних методах педагогіки і радію, коли молодь дає поштовх до розвитку. Якраз методику Монтессорі ми впроваджуємо з двома молодими фахівцями. Я вважаю, що робота в садочку – єдина, яка повсякчасно приносить позитив та задоволення від спілкування з малечею. Скажу відверто, кіровоградське дошкілля дуже розвинене. На щастя, наші вихователі – фанати своєї справи, якісно виконують свою роботу, налаштовані на результат. І це попри відносно невисоку зарплатню.

– Світлано Венедиктівно, зараз дуже популярні приватні заклади, домашні садочки, де дитину можна залишити на кілька годин. Така форма роботи дає відбиток на комунальні садочки?

– Усі приватні садочки мають право на існування: діти мають різний рівень підготовки, є різні батьки. Мовою законів це називається заклади короткотривалого перебування. Батьки можуть залишити дитину там на деякий час, але вони самостійно відповідають за її харчування. Єдине, з чим я не погоджуюсь, так це з тим, що приватні дитсадки дають набагато кращий рівень знань дитині, аніж державні. Я бувала у подібних садочках у Києві й Дніпрі… Часто заклади такого типу обслуговують кейтерингові компанії. Хто контролює якість цієї їжі? Звідки беруться продукти? Також у таких закладах економлять на допоміжному персоналі: якщо в нас є окремі прибиральниці для службових приміщень, харчоблоку, груп, то в них це все може робити одна особа на 40-60 дітей при площі приміщення у 240 кв.м. Так, матеріальна база у таких садочках хороша, але в іншому вони, як правило, програють. Ми все ж таки дотримуємось чіткого санітарного режиму. Але такі заклади для багатьох непрацюючих мам та діточок з особливими потребами можуть бути цікавими.

– Сучасні батьки дуже вимогливі, нерідко бунтують і висловлюють невдоволення з найменших приводів… Це особливо помітно у соціальних мережах. Наскільки складно на сьогодні працювати з батьками, порівнюючи з вашим досвідом 10-20 років тому?

– Так, батьки дуже змінилися. На жаль, це покоління батьків, яке вважає, що садочок їм усим зобов’язаний. Як правило, невдоволення й претензії висловлюють ті мами, які мало займаються сім’єю та власними дітьми. Кілька місяців тому, спостерігаючи за сучасними дітлахами, я зробила для себе відкриття і жахнулася: певна категорія дітей дуже відстає від тих, що народжувались 20 років тому. Рівень батьківства дуже впав.  Діти багато чого не вміють, а батьки не розвивають їх, часто навіть не дослухаються до наших рекомендацій. Взагалі зараз чомусь підтримується і розпалюється тільки негатив, стереотипно люди думають, що усі директори хапуги, а вчителі завжди хочуть зробити тільки гірше. Це проблема не тільки нашого міста. Така тенденція вже має негативні наслідки: через безпідставні претензії й постійні невдоволення батьків хороші педагоги просто йдуть з роботи, їм на заміну знайти кращого непросто, престиж професії падає… На щастя, це стосується не всіх батьків, і це насправді мотивує. Є батьки, які готують дитинку до садочка, дослухаються до порад фахівців,  і це видно по дитині згодом. Серед наших вихованців у минулому є олімпійський чемпіон з плавання та гімнастики, відомі хореографи, художники. Усіх наших випускників ми ще півроку супроводжуємо у школі. Дивимось рівень знань, запитуємо про психологічну характеристику. Відзначу, за 30 років роботи не було жодної претензії до рівня підготовки випускників «Гномика». Їх із задоволенням беруть до хороших шкіл міста.

– У чому формула вашого особистого успіху?

– Моє кредо – «Собака гавкає, а караван іде». Коли я починала, мені було 26 років. Я дуже переймалась за багато речей, за те, що говорили за спиною.  Але якось мама мені сказала, що варто робити те, до чого прагнеш, попри те, що говорять і думають люди. Я розробила власну програму, і покроково втілювала її в життя. Сьогодні я маю міцний колектив, хороші результати роботи і продовжую рухатися вперед, адже життя крокує дуже швидко, вимагає нових підходів і свіжого погляду на справи.

– Яке негласне, але обов’язкове правило діє у вашому колективі?

– Свій колектив я завжди налаштовую на те, щоб вони сприймали батьків і дітей такими, якими вони є, а не намагалися змінити чи нав’язати свою думку. Наше завдання – побачити родзинку в дитині, побачити у ній навіть хорошого прибиральника чи водія, і не змушувати робити те, до чого в неї не лежить душа. Тому діти в «Гномику» – це наші власні діти.

Неля Желамська

[12.10.2018 09:30]
Інші записи від автора:
33