Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Віра Бочкур: Життя варте того, щоб бути щасливими вже зараз

Онкологія. Діагноз, який приходить фактично у кожну третю українську родину. Реальність, яка лякає і, водночас, здається далекою – поки не торкнеться безпосередньо наших близьких чи знайомих. А до цього – ми або оминаємо заклики про допомогу з черствою душею, або ж підтримуємо усім, чим можемо.  Наша героїня на власному прикладі доводить, що людська підтримка і внутрішня віра здатні відновлювати сили на життя «з діагнозом», і вселяти надію на довгоочікувану ремісію.

Сину Віри Бочкур Максиму було всього 5 місяців, коли у його печінці знайшли дві пухлини і поставили діагноз –  гепатобластома печінки. Після курсу хіміотерапії, мала бути дуже складна операція з можливою необхідністю пересадки. Віра мала стати донором, але натомість, під час підготовки, у неї самої виявили метастази в печінці та поставили діагноз – аденокарценома товстої кишки. Після лікування мати й син увійшли в ремісію. Та вже за пів року у Віри стався рецидив. Після такого багато хто зневірився б, однак Віра знайшла сили боротися не тільки за життя сина, а й за своє життя. А ще вона як ніхто інший вміє цінувати кожен прожитий день, кожну хвилину…

Віро, що є найважливішим в момент, коли онкохвороба звучить як вирок?

Вірити. Вірити у те, що все буде добре, що одужання обов’язково буде. Коли моя мама померла від раку, в мені оселився страх, що я теж можу захворіти. Я жила з цим страхом 10 років. І коли Макс потрапив у дитяче відділення інституту раку, здавалося, що в мені немає навіть краплинки віри в те, що син одужає. Але коли на стінах дитячого відділення я побачила фото дітей у ремісії, і якими красенями вони стали зараз – у мене з’являлась неабияка віра. Я черпала її в історіях онкоодужавших. Я черпала сили в Бога. Я знаю, що багато людей молилися за наше з Максом одужання. Для нас стало дивом, що пересадка печінки так і не знадобилась, хоча операція була дуже важкою. Ніколи не забуду слова лікаря після: «В операційній з Максом були ангели». І як після такого не вірити?!

Багато хто, почувши про свій діагноз, починають уникати людей і подумки прощатися з життям. Що чи хто допомагає тобі жити повноцінним життям?

Важливим є психологічний аспект. Люди соромляться просити про допомогу. Їм соромно виставити пост у Фейсбук про збір коштів на лікування. Сьогодні навколо онкології дуже багато стереотипів і навішених ярликів, що рак – це соромно, що про це не можна говорити. Людям з онкозахворюванням дають безглузді поради про лікування альтернативною медициною, їх обходять стороною, бо вони, нібито, «випромінюють радіацію після радіотерапії». Це дуже важко психологічно, люди закриваються в собі, і думають, що життя закінчилося.  У нас має бути психологічна підтримка для таких людей і їхніх рідних.

Що б ти особисто змінила у роботі онкозакладів?

Найбанальніше – це запровадила б страхову медицину. Дуже багато людей відмовляється від лікування, бо не мають коштів. Вони розуміють, що їм треба продати все, навіть нерухомість, а шансів на цілковите одужання дуже мало. Вони бояться, що дітям і рідним доведеться «розгрібати» їхні борги роками. Коли буде страхова медицина – їм не доведеться шукати найдешевший в місті фізрозчин, або за власні кошти купувати хімію. Страхова медицина може врятувати багато життів.

Які кардинальні зміни відбулися в твоєму особистому сприйнятті світу?

Коли у тебе все добре, твоя дитина не хворіє, ти не хворієш – ти сприймаєш усе як даність і не розумієш, що життя – це дар. Коли після хіміотерапії ти не можеш навіть встати, ловиш себе на думці, як класно робити звичайні речі: сходити на каву, просто гуляти, відчувати своє тіло. Я навчилася цінувати життя, людей. Я не чекаю особливого моменту, щоб нафарбуватися, зробити зачіску, одягти гарну сукню. Я не чекаю моменту, коли я стану щасливою. Я сама роблю кожен день щасливим.

Ніхто не пояснює сім’ї як поводитися, коли хтось із близьких хворіє на рак. Ти була по обидві сторони – як мати сина, що має онкозахворювання, і як онкохвора. Як допомогти хворій людині, яка поряд? Як поводитися?

Люди, які дізналися про важку хворобу, проходять стадії прийняття неминучого: заперечення, гнів, компроміс (торг), депресія, прийняття. І їм треба допомогти пройти ці стадії. Інакше вони зависнуть на четвертій стадії – депресії. Як допомогти? Бути. Просто бути поруч, слухати. Через страх сказати щось не так люди відсторонюються. Можна нічого не говорити, просто гуляти разом, вислуховувати, або просто розмовляти про буденні речі, як раніше. Коли ми бачимо, що люди бояться з нами говорити – ми самі відсторонюємось, щоб не спричиняти їм дискомфорт.

Як хвороба змінює стосунки? З сім’єю, з близькими, з друзями.

У моєму житті були ті, хто віддалився. І я їх відпускаю, не тримаю на них зла. Не всі психологічно можуть витримати таке. Треба оточувати себе «правильними» людьми. Рідні й близькі стали мені ще ріднішими й ближчими. Коли я дивлюсь на тих, хто поруч, я спокійна. Бо навіть якщо я програю в цій боротьбі, поруч із моїм сином будуть неймовірні люди.

Наскільки фізичний стан залежить від думок?

Я вважаю, що 50 на 50%. 50% – це робота лікарів, радикальні дії, хірургічне втручання, хіміотерапія тощо. А 50% – це твоя віра. Коли у мене стався рецидив і руки почали опускатися, наш лікар сказав: «Якщо ти не віриш – можеш навіть не починати лікуватися».

Звичайно, слабинки бувають і це треба визнавати. Я інколи дозволяю собі понудьгувати, поплакати. Можна трошки себе пожаліти, але недовго. Треба налаштовуватися на те, що завтра самопочуття покращиться, що завтра ти зробиш те – від чого кайфуватимеш.

Як, попри хворобу, знаходити час і сили на себе, залишатися жіночною?

Після чергової хіміотерапії я лежала вдома і побачила в дзеркало своє відображення: без перуки, не нафарбована. І я почала себе жаліти, як мені погано і яка я бідненька… От коли починаєш себе жаліти – треба вставати і робити так, щоб ти собою пишалася, щоб подобалася собі. Це великі зусилля. Для когось це, може, й неважливо, але для мене – дуже. Навіть перед операцією я підфарбувалася, чим підняла настрій навіть лікарям.

Ще один стереотип – що онкоодужуючим нічого не можна. Багато хто дивувався, коли я пішла на танці. Моя лікарка мені дозволила. Сказала можна і, навіть, треба робити те, від чого отримуєш задоволення. Звичайно, в межах розумного й опираючись на власні відчуття. Я навчилася дякувати за кожен день, за можливість жити, за те, що поруч мій син і чоловік. Звичайно, страхи завжди будуть. Я не перестану боятися, я все одно з цими думками засинаю і прокидаюсь. І це нормально. Але життя одне, і воно варте того, щоб жити щасливо вже зараз.

Після чергового курсу хіміотерапії ти так і не дочекалася ремісії… Де і як лікуватимешся далі? Яка потрібна допомога?

На жаль, так. Я дуже довго йшла до цього і сподівалась на ремісію. Була майже впевнена, що так і є, оскільки самопочуття було хороше. Але обстеження показало, що кількість метастаз у лімфатичних вузлах збільшилась на 30%. Ракові клітини виробили імунітет на хіміотерапію і продовжили прогресувати. На цьому етапі хвороба вже невиліковна. Але в мене є шанс продовжити життя і покращити його якість. Я продовжуватиму лікування в Інституті раку за їхнім протоколом, тим паче він збігається з тим, який мені порадили в клініці Ізраїлю. Але для цього потрібне дуже дороговартісні препарати. За протоколом лікування мені треба прокапати шість курсів «Авастину» протягом трьох місяців, вартість одного з прийомів – 43 тисячі гривень. Потім обстеження має показати чи є позитивна динаміка, і якщо так, я продовжу приймати «Авастин». Це може бути від 10 до 20 курсів. Якщо ж організм не відреагує і буде негативна динаміка – ми перейдемо до іншого протоколу лікування й біологічного препарату «Ербітукс». Але я вірю в те, що наявний протокол лікування мені допоможе. Я не дам раку забрати у мене найголовніше – моє бажання жити! Я лікуюсь заради життя, а не живу заради лікування.

Текст: Дар’я Барвінок
Фото: з власного архіву Віри

Допомогти можна за цими реквізитами:

Карта ПриватБанку:
4731219112976257
Бочкур Віра Івановна

Валютна карта для переказів з-за кордону:

IBAN: UA903052990000026204747864267
BENEFICIARY: BOCHKUR VIRA, index 25004, Ukraine, area Kirovohradska, city Kropivnitskii, street Ovrazhna, building 9
ACCOUNT: 5167985100099605
BANK OF BENEFICIARY: PRIVATBANK, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

SWIFT CODE/BIC: PBANUA2X
CORRESPONDENT ACCOUNT: 0011000080
INTERMEDIARY BANK: JP MORGAN CHASE BANK

SWIFT CODE/BIC: CHASUS33

Номер телефону Віри Бочкур: +380676496779

[14.07.2020 18:07]
Інші записи від автора:
504