Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
зв'язатися з нами

Юлія Кравченко: Не треба бути ремісником, потрібно любити те, чим займаєшся

IMG_3680-EditХореографія – справа усього життя заслуженої артистки україни Юлії Кравченко. Їй пропонували залишитися працювати у Національному заслуженому академічному ансамблі танцю України імені Павла Вірського. Відмовившись від мрії, вона повернулась у рідні «Зоряни» – професійний танцювальний колектив Кіровоградщини, якому аплодували стоячи у 16 країнах світу. Вона вчилась у кращих балетмейстерів сьогодення: хореографа народного хореографічного ансамблю «Пролісок» Валентини Короткової, керівників легендарного ансамблю народного танцю «Ятрань» Анатолія Кривохижі та Василя Босого, а сьогодні сама підтримує талановиту молодь. Артист не може прожити без сцени, а талант – без підтримки, переконана тендітна й сповнена енергії хореограф. Про те, чим можуть поділитися досвідчені артисти з молодими виконавцями, як дитячі фестивалі і «театральне кафе» стали ще одними успішними проектами насиченого життя артистки, говоримо у новій рубриці журналу.

Юліє, ви все життя займаєтеся хореографією, а сьогодні працюєте у всесвітньо відомому театрі музики, пісні і танцю «Зоряни». Хто першим підтримав ваше бажання танцювати?

Першою, хто в мене повірив і хто хотів, щоб я танцювала, була моя мама. Після першого мого уроку танців у 5-річному віці викладач сказав їй: «У вашої доньки – величезне бажання!» І справді, танці були моєю дитячою мрією, я точно знала, що танцюватиму. Завжди приходила на репетицію на годину раніше, а йшла на годину пізніше, хоча репетиції у мене були 6 днів на тиждень. Цікаво те, що в моїй сім’ї ніхто не займався хореографією і невідомо, звідки в мене з’явилося це бажання. Навіть не розглядала інших альтернатив. Хоча по закінченню школи вступила на психологічний факультет, дуже швидко зрозуміла, що це не моє, і пішла вчитися на факультет хореографії та естетики. Дякуючи моїм викладачам, закінчила педуніверситет екстерном, а в «Зорянах» почала працювати уже в 17 років. Для мене тоді спеціально сформували ставку артиста професійного балету.

«Зоряни» – колектив із глибокими хореографічними традиціями, автентичними українськими піснями. Як збирається увесь цей творчий матеріал для постановок на сцені?

База хореографічної програми – спадок від Кривохижі Анатолія Михайловича, патріарха українського танцю. Завдяки нинішньому художньому керівнику «Зорян» Антоніні Червінській ми зберігаємо не тільки програму, а й манеру виконання танців із часів їх появи. Це теж дуже важливо! У нас є геніальний музикант і композитор Микола Кваша, який повністю пише й робить аранжування музики для танців і пісень.

IMG_3701-Edit11Але час активно рухається вперед і глядач більше очікує від творчих колективів шоу, аніж класичні сюжети та драматургію. Як осучаснюються «Зоряни»?

Мета «Зорян» – зберегти споконвічне народне мистецтво. Не так, щоби співати сучасне і вдягати шаровари, а зберегти національне, не змінюючи цінностей. Але водночас ми осучаснюємо українські пісні, недаючи їм модерного аранжування. Хореографія не повинна змінюватися. Це класика!

Ви – заслужена артистка України. Є вищі творчі щаблі, яких хочете досягнути, чи вважаєте себе вже реалізованим хореографом?

Я взагалі людина, яка весь час чогось хоче. У мене багато ідей, які хочеться втілити. Зараз займаюсь організацією фестивалів і конкурсів. Цього року вперше пройде міжнародний фестиваль-конкурс «Твоя мрія», який ми зас­нували разом із Андрієм та Наталею Бондаренко. Він відрізняється тим, що у журі працюватимуть скрипаль з Італії Нікола Візаллі, перша скрипка України Остап Шутко, народна артистка України Антоніна Червінська. Для участі у цьому конкурсі до нас уже надійшло багато заявок із Черкас, Олександрії, Умані, хоча це тільки перший фестиваль, який ми організовуємо цією командою. 2 роки тому ми з чоловіком започаткували премію імені родини Кравченко, якою в рамках щорічних «Травневих музичних зустрічей» нагороджуємо талановитих дітей із нашої області. Тому я працюю і розвиваюся далі.

Тобто після років саморозвитку з’являється вже бажання не брати, а віддавати?

Так, абсолютно правильно. Я можу підказати, можу розпізнати той вогонь, який був у мене в дитинстві. Розумію наскільки потрібна дітям підтримка, бо сама пережила подібне.

Поява нового творчого конкурсу означає, що творчій молоді бракує підтримки?

У нас в області багато творчих колективів і музичних шкіл. Вони знані у нашому регіоні. Але для того, щоби показати себе, стати відомими за обмеженим колом шанувальників, їм необхідно виходити на інший рівень. Для цього і є такі конкурси. Артист без сцени жити не може, тому треба якнайбільше виступати. Конкурси дають дітям можливість проявити себе й отримати гран-прі, після якого з’являється більше віри в себе і відкриваються нові обрії.

Серед журі конкурсу відомі композитори, виконавці. Чи важко переконати зірок брати участь у новому конкурсі далеко від столиці країни? 

Вони дуже люблять свою справу, і кожен хотів чимось допомогти, бо ж це все робиться задля дітей і майбутнього нашої країни. Переконати було не складно, кому не пропонували, всі погоджувались із задоволенням.  Найголовніше – визначити зручний для всіх час між гастролями.

Присвячуючи своє життя танцям, що вас спонукало два роки тому розпочати ресторанний бізнес?

Сама від себе цього не очікувала. Я ж все життя контро­люю вагу і слідкую за фігурою, а зараз сама продаю тістечка (сміється. – Ред.). Насправді мені запропонували зайнятися кафе з нуля і, довго вагаючись, все ж таки погодилася. Хоча маю тільки хореографічну освіту, але робота в ресторанному бізнесі – це гарна можливість почати освоювати й інші сфери. Працюю так само завзято, як і в танцях: приходжу на годину раніше, йду пізніше за всіх. Це мені страшенно подобається, бо коли ти завжди на сцені або за кулісами, глядачі завжди десь далеко. А тут є спілкування один на один, безпосередній контакт із людьми. Отримую від цього величезне задоволення.

«Театральне кафе» – це насамперед місце для зустрічей в антракті чи все ж таки заклад з особливою атмосферою?

У театрі завжди є своя аура, особливо в кафе. Тут зустрічаються чудові люди, проходять прес-конференції, фотосесії. Під час антрактів вистав «Театральне кафе» єднає людей навколо обговорення спектаклів і концертів, спонукає ділитися враженнями від побаченого в місті. Кафе сьогодні стає центром культури, бо де ще поговорити, якщо не за філіжанкою кави чи чаю.

Ви виховуєте сина. Він пішов вашою стежкою? Танцює?

Він займався спортивною гімнастикою, з 5 до 7 років танцював у «Проліску», але потім сказав, що це не його. У свої 15 він займається великим тенісом,  захоплюється графічним дизайном і почав власну справу – разом із друзями виробляє значки з дерева.

Якби вам дали шанс прожити інше життя, прожили б його без танців?

Нііі, я не уявляю інакшого життя (усміхаєтьсяред.). У мене, насправді, були важкі періоди. Пам’ятаю одну репетицію з дитинства: викладач увесь час сварила в мікрофон, а в мене все не виходило. Після репетиції, один із батьків у коридорі мені сказав: «Буде і на твоїй вулиці свято!» Стільки років пройшло, а я пам’ятаю. Бувало ввечері мене сварять, потім йду додому і плачу, говорю, що не піду більше на танці, а зранку балетки трубочкою скрутила і в сумку поклала. Танці виховують у людині стресостійкість! Хоча іноді й казала мамі, що варто було, як уся сім’я, іти або в авіацію, або в бізнес. А вона мені: «Ні, Юль. Ти ж на зупинці стояла і танцювала. Всі на тебе дивилися, а ти навіть не помічала за собою, що весь час витанцьовуєш». Уявляєте, навіть біля дошки в школі танцювала. Отримую задоволення від того, що викладаю у «Зорянах», інколи виходжу на сцену. Я також переживаю у ці моменти! Щастя людини в тому, що вона поєднує улюблену справу і роботу. І сім’я тоді щаслива. Не треба бути ремісником, потрібно любити те, чим займаєшся.

 

Текст: Світлана Дубина

 

 

[09.11.2018 11:04]
Інші записи від автора:
17